Україна (не) на продаж
Не так давно інформаційне середовище було спантеличене новиною про відкликання Україною свого голосу під заявою країн-учасниць ООН щодо захисту уйгурів у Китаї. Заява містила вимогу до китайської влади дати незалежним спостерігачам доступ до регіону, де проживає найбільша кількість уйгурського населення й де фактично було створено концтабори для перевиховання «неправильних» уйгурів. Спочатку українська делегація підтримала цю заяву, але вже через два дні відкликала свій голос. Причиною цього було названо тиск китайського уряду з погрозами зупинити постачання вакцин від коронавірусу. Проте справа може бути далеко не у вакцинах.
Сьогодні Міністерство інфраструктури України на своєму сайті повідомило, що Україна та Китай підписали угоду про співпрацю в галузі будівництва інфраструктури. Для пересічного українця це може звучати як гарна новина, але що насправді криється за цією «співпрацею?
Для початку варто нагадати, що Китай, на ряду з Росією, — це ворог Західного світу. Китай ніколи не підтримував позицію України, як це поки що роблять наші західні союзники. Щоб переконатися, варто лише глянути на голосування по Резолюції Генеральної Асамблеї ООН про територіальну цілісність України у 2014 році, в якому КНР утрималась від голосування. Окрім цього, Китай вбиває демократію в Гонконгу, «перевиховує» в концтаборах незгодних громадян, захоплює Південнокитайське море й готується до війни з Тайванем. У своїй експансивній мілітаристській авторитарній політиці Китай нічим не відрізняється від Росії. Усе перераховане — це, звісно, лише верхівка айсбергу, але й цього, переконаний, має бути достатньо, щоб аргументувати, чому Китай не може бути другом України. Тоді чому ж ми так підставляємо себе в очах справжніх друзів і влізаємо у «Велику китайську аферу»?
Відповідь проста — гроші. Основна причина, чому у світі люблять працювати з Китаєм, полягає в тому, що Китай, попри свої показушні розстріли, залишається високо корумпованою державою. Китаю не потрібні економічні чи політичні реформи або ж непідкупна судова система в обмін на кредити. Китаю потрібен лише контроль. Якщо поглянути на карту великих інвестиційних проєктів КНР, то там важко знайти країни ЄС або ж розвинені демократії загалом.
Замість того, щоб проводити реформи, українська влада, схоже, вирішила, що можна просто взяти грошей у «щедрого Китаю», не думаючи про наслідки. А наслідки можуть бути досить деструктивними як економічно, так і політично. Як приклад, згадаймо Чорногорію, яка через неспроможність виплатити кредит, може втратити важливу для країни землю, яку вони використали як заставу.
Після таких відверто шкідницьких дій влади стає смішно чути про якісь «вимоги» президента Зеленського щодо членства в НАТО. Як можна вимагати щось від союзників, якщо через день ти їх же й кидаєш? Не можна бити себе в груди і кричати про євроатлантичний шлях України, а потім іти просити грошей у ворога, який уособлює все те, чим Захід не є. З таким успіхом можна одразу миритись із Росією і простити знижок на газ, як у «старі добрі» часи.
Українській владі варто було б задуматись про виконання вимог МВФ і проведення реформ, а не шукати брудних китайських грошей. Але, замість якісних змін, нас, схоже, хочуть банально посадити на «китайську голку».
