Про "український" кінематограф з російськими коренями — частина ІІІ

Сьогодні почну з цікавої історії. Здається, ми знайшли "липецьку фабрику Зеленського". Тільки у кожного своє ремесло: "сивочолий" заслужив титул "шоколадний король", а от Зе — "серіальний герцог". І за старою доброю традицією, гроші, вилучені з серіалів, не пахнуть, а тому кінокартини можна продавати куди завгодно. Навіть на росію.

От, наприклад, серіал "100к хвилин разом". В Україні його транслювали у лютому, а от в Росії покажуть вже в липні. Знято, аби москалі зрозуміли, російською. За такою ж схемою на російському ТВ показували "Слугу народу", "Папіка", "Родичів" та "Свати". 

Найогидніше те, що всі ці серіали показували на каналах "ТНТ" та "СТС", а їх Зеленський власною рукою вніс до санкційного списку РНБО.

А що українські канали?

З ними все ще цікавіше. Як пам'ятаєте, 16 липня мають почати діяти норми закону про обов'язковий показ фільмів на ТБ й у кіно українською. Здавалося б, нормальна вимога для українського телебачення в Україні.

Але ні. Канали бунтують. А "слуги" Потураєв і Кравчук насправді не проросійські, як їх встигли наректи. Вони скоріш за все просто отримали гроші від медіахолдингів та сумлінно виконують замовлення.

І річ не в тому, що у каналів не було часу до підготовки україномовного контенту. Був. Цілих два роки перехідного періоду. Але навіть сьогодні ті ж самі російськомовні "Свати" крутяться на 1+1 щовечора. Частково це пов'язане з тим, що повний професійний переклад не тільки всіх фільмів, але й серіалів — діло дуже затратне. І медіахолдингам це просто не вигідно. 

Інша проблема — це ключові персонажі на "українських медіахолдингах”. До прикладу той же Опалєв, про якого я розповідав у минулому блозі. Позиція подібних людей наступна: "А собственно почему мы должны переходить на украинский?"

Тут також варто згадати про преЗЕдента Зеленського. Пам'ятаймо, що він вийшов з "95-го Кварталу", який також тепер буде зобов'язаний жартувати суто українською.

Ця орава "коміків" третьосортної якості відразу заволають, що українською їх жарти втрачають "колорит". Ну, поганому актору і туфлі заважають :)

В результаті у нас виходить медійна біполярочка.
З одного боку, на "Праві на владу" Мосійчук готова розірвати Соколову на шмаття у боротьбі за звання "найпатріотичніша жінка року".

А вже за сусідньою стінкою у них знімається ціла отара російських акторів, привезених з-за порєбріка. І медіахолдинги не зупиняє скорий початок дії постанови "мовного" закону, ні обмеження в'їзду через коронавірус, ні здоровий глузд. Ці історії не знайти у відкритому доступі з очевидних причин, але за нашою інформацією стає зрозуміло, що їх везуть як можуть: потрібно — зроблять три пересадки літаком, потрібно — завезуть прямим рейсом на машині. І живуть вони тут не день, не тиждень, а по кілька місяців. 

Очевидно, що коштує це задоволення не дешево. Наведу лише один приклад. Є такий продюсер, як Павло Поздняков. З кулуарних відомостей відомо, що для того, щоб вчасно розрахуватись з російськими акторами, йому довелося продати власну машину.

На фото: Павло Поздняков

А тепер головний сюр цієї ситуації: водночас українські актори сидять або без роботи взагалі, або з меншими, ніж у російських "колег", гонорарами. І наскільки мені відомо, подекуди виплати затримують на 2-3 місяці.

І у той час, як наші кіношники усіма силами намагаються приховати участь росіян у знімальному процесі, самі московити про це пишуть відкрито.

Знайомтесь: Прохор Дубравіз повністю російський актор. Але активно працює в Україні на запрошення наших холдингів, вже після початку війни:
- 2018 рік — знявся у серіалі Інтеру "Я подарю тебе рассвет"
- той же рік — серіал "Полузащитник"
- 2020 рік — знявся у 4-ох серійному фільмі "Лабіринт", показаного на каналі "Україна”.

На фото: Прохор Дубравін

Для того, щоб відкопати цю інформацію, мені знадобилося 10 хвилин пошуку в Інтернеті. Ви, певно, спитаєте: а що українські актори? Хіба вони мовчать?

Людей театрального фаху, як і всіх, можна поділити на три категорії:

- ідейні ватники, затяті "рускаміровци" та прихильники "российской высокой культуры";

- принципові патріоти, які відмовляються зніматись у таких стрічках. Але таких, як і ватників, повальна меншість;

- більшість з них — це суто пасивна маса, яким "пофігу, де заробляти гроші, головне щоб поза політикою". Хоча, справедливості заради, навіть їх останнім часом обурює активна роль росіян на екрані.

Але вони мовчать. Причина проста — бояться втратити гонорари. І тут хтось скаже: "Ну, їх можна зрозуміти..."

Ні! Не можна! Бо якби хоча б п'ята частина тих акторів вийшла на вулицю, заявила про себе у мережі, роздула інформаційну пожежу — режисери та продюсери наступного разу подумали б двічі перед тим, як запрошувати гостей з-за порєбріка.

І тут ми підходимо до головної проблеми. Актори не бунтують не тільки тому, що безвольні. Головна проблема — їх виховання.

Те, що нам відомо під назвою "малоросійство", активно процвітає у закладах театральної вищої освіти. Викладачів, які мають принципову українську позицію, можна перерахувати на пальцях. 

Водночас як ви вже могли здогадатись, є і відверто проросійські викладачі. Зараз розкажу про одного з них. Звати його Резнікович Михайло Юрійович. Він колишній регіонал, його син — один з найбагатших людей росії. Паралельно з тим, цей Резнікович очолює Театр "русской драми" імені Лесі Українки (так, мова все ще про український Київ). 

Був цікавий випадок у 2020 році, коли він на зборах національної трупи сидить й говорить наступне: "Если вы помните, Грузия в 2008 сама спровоцировала Россию". І так, я не пропоную цензурувати людей за думки. Але коли це говорить професор, який веде курс в університеті, то можна уявити, чому він навчає студентів. Він вже встиг випустити 5 курсів.

Так, він удає, що поважає українську культуру. Вони всі навчились мімікрувати після Революції Гідності. Але це не анулює їх російської натури. 

На фото: Резнікович Михайло 

Студентів виховують у парадигмі "великої російської культури" та годують перспективами Московського великого театру. Про те, щоб розповідати про велич українського театрального мистецтва, тим паче його розвивати, мови не йде.

Підсумки
Криза українському кінематографу, саме творення серіалів — системна, багатофакторна і всеохопна. Її не зможе виправити одне СБУ чи один Мінкульт. І точно що ніхто не буде цього робити, поки МИ, громадянське суспільство, не змусимо політиків, правоохоронців та відповідальних осіб нарешті вирішити цю проблему.

Сьогодні тільки від нас залежить, якою мовою наші діти будуть дивитись телевізор та серіали на ньому.