Встояти у вирі "Північного потоку"
Отже, «Північний потік» найймовірніше відбудеться. Змінити перебіг подій зможе хіба водолаз-камікадзе.
Будь-яка угода про гарантії є фіговим листочком для пристойності. Її ефект на стримування Росії буде таким же як і ефект Будапештського меморандуму. А грошова компенсація і близько не відповідатиме тим економічним втратам, яких зазнає Україна від спорожнілої труби.
Крім того європейські гроші, що протікали українською трубою, як російський газ, стримували Росію від дій, які могли пошкодити ту саму трубу. Відтак порожня труба розв’язує руки Росії для розгортання збройної агресії проти України (в тому числі через завдання авіаударів).
Зрештою, геополітична «любов» тримається на економічних інтересах. Тому припинення транзиту російського газу територією України неминуче призведе до зменшення інтересу Німеччини та ЄС до України і збільшення «любові» до Росії. Росія скористається цим, щоб посилити свій вплив в ЄС і послабити Спільноту.
Чи свідома загроз німецька влада? Ні. Свою приязнь до Росії вони вважають природною, оскільки «Росія завжди була надійним торгівельним партнером» (це цитата із офіційної зустрічі). Відтак, німці переконані, що ми, українці, демонізуємо росіян і параноїдально перебільшуємо рівень загрози, чим до речі, тих самих німців дратуємо.
Чи свідома загроз американська влада? Так. Але в їхньому уявленні теперішня вигода від підтримки Німеччини є суттєвішою, аніж майбутні ризики. Маючи значні впливи в різних регіонах світу, американці звикли торгувати цими впливами і їх обмінювати заради своїх національних інтересів. І про ризики вони сподіваються поторгуватися пізніше.
Чи могла українська влада вплинути? Так. Але для цього варто було посилювати взаємовигідні економічні стосунки зі США – купувати їхній скраплений газ, дати доступ до ресурсів чи до управління критичною інфраструктурою. А це означало посунути з тих територій проросійських олігархів. Попередній президент знав як це зробити, але не робив, бо користав з олігархічних схем. Нинішній робить, але не знає як.
Крім того треба було не красти з оборонного бюджету, а озброюватися з усієї сили на останню копійку. Бо гроші і зброя - єдині аргументи в геополітичних перемовинах.
Чого чекати нам чекати в найближчому майбутньому?
По-перше, США та ЄС вчергове спробують загнати нас, як гУсяток, в Мінськ. При чому Північний потік також буде аргументом. Думаю під час офіційного візиту до Вашингтону прозвучить щось на кшталт «Ви ж хочете забезпечити транзит? Тож не треба сердити Росію.»
По-друге, Росія розгорне пропагандистські обійми про те «Які ж вони всі цинічні західні негодяї! Використовують наших бідних довірливих українців! І тільки ми можемо вас зрозуміти, бо ми один народ! Ну і що, що били – били бо любили…». Власне стаття Путіна про Україну українською мовою і є стартом цієї кампанії.
Що робити?
По-перше, це – не вперше. Треба прийняти той факт, що доведеться стояти і стояти самим.
По-друге, стояти – означає нікуди не заганятися. Ніяких Мінськів, формул Штайнмаєрів, змін до Конституції чи виборів. Це – рішення лише для Росії. Для України – це знов стати колонією. А для заходу – спосіб уникнути справжнього рішення. Тому треба не заганятися, щоб спонукати до пошуку справжнього рішення. Всі міжнародні партнери будуть дуже дратуватися, але то не страшно. Після роздратування прийде повага і визнання.
По-третє, нарощувати військову спроможність і готовність до оборони.
По-четверте, все ж таки будувати економічні союзи для зміцнення геополітичної «любові». Тільки дуже-дуже великі гроші, вкладені на території один одного або в торгівлю роблять держави союзниками.
По-п’яте, не підспівувати російській пропаганді про «цинічний Захід». Те, що роблять США і Німеччина – вони роблять у своїх інтересах. І треба не на них нарікати, а своє робити. Для своєї вигоди і своїх інтересів. Попри нестерпне роздратування – «притерпиться, то й пригорнеться».
Німців насамперед хвилюють проблеми німців і це правильно. А керівництво кожної країни повинно думати про інтереси тих держав, які вони очолюють та їх населення. Адже німецьких канцлерів обирають не українці, а німці.
Просто у нас декотрі керівні бездарності чомусь подумали, що усі за них переживатимуть, усі їх будуть підтримувати, поки вони будуть робити масу дурниць. Але так не буває, у крайньому випадку не буває вічно.
Треба змобілізуватися, шукати собі єдинодумців серед інших країн, бажано сусідів, бо вічних друзів ніколи не буває, а інтереси бувають постійно.
Політику, що росія ворог і бажає знищення нашої держави, треба зробити загальнонаціональною. Не давати можливості всяким там блогерам та інтернаціоналістам просовувати в український медіапростір ідеї всякого там "братства" "єдиного коріння", "славянства".
А найголовніше треба готуватися боронити Україну, бо здається мені, що у випадку нападу на нашу державу, такого добровольчого руху як у 2014 році уже не буде, дуже вже влада розчарувала добровольців і волонтерів.
Перша задача постаратися знищити пяту колону, котра готова стріляти українському солдату у спину і відкрити орді ворота у наші міста, а таких потенційних зрадників сотні тисяч.
Друга задача викорінити хабарництво і побори, бо подібні речі з боку чиновництва убивають в українцях патріотизм. Виникає думка про вічну несправедливість та ущербність державних інституцій. Карати таку публіку слід нещадно і показово.
Третє, слід підіймати українську економіку, хай вона і відстає від передових країн, але нагодувати і одягнути свій народ наші очільники взмозі і для цього є всі можливості, інакше на фіга вони взагалі потрібні.
Слід постійно працювати з молоддю над патріотичним вихованням. Їм жити і все залежить від них як їм жити у наступні роки.