Інтерв'ю генерал-майора Баргилевича: "Якщо мені доручили справу я буду робити її якісно"

Перше інтерв’ю із мого нового проекту: "Особистості, які змінюють сьогодні країну"

Генерал-майор Баргилевич Анатолій Владиславович –заступник командувача Сухопутних Військ ЗСУ, з 2020 року виконує обов’язки командувача Командування територіальної оборони. У лавах Збройних Сил України 34 роки, багато часу, служив офіцером оперативних підрозділів на різних посадах. Питаннями розбудови територіальної оборони почав займатися з 2016 року, коли очолив Оперативне Управління Командування Сухопутних Військ України. В підпорядкуванні мав відділ тероборони, в якому працювало всього 5 чоловік, діючих військовослужбовців - 1. Розуміючи що створення ефективної територіальної оборони є питанням безпеки держави, Анатолій Владиславович приділяв йому багато уваги та часу, вже і на посаді заступника Командуючого Сухопутних Військ. Як результат, у 2018 році створюється Управління, яке займається теробороною. В управлінні по штату працює 32 особи, 560 діючих військовослужбовців безпосередньо займаються ТрО в бригадах. У 2020 році вже в Командуванні ТрО працювало 45 осіб, а чисельність діючих військовослужбовців в бригадах ТрО досягла 650 чоловік. Практично все, і управлінська вертикаль, і підготовка офіцерських кадрів для ТрО, резервістів, і логістика розташування бригад, і нормативно-правова база, все створювалось з нуля. По переду предстала величезна робота по реалізації амбітних планів – створення сил ТрО. 2021 рік відзначився першими перемогами – закладено законодавчу базу для реалізації поставлених задач. Робочою експертною групою, у складі якої працював генерал- майор Баргилевич, зроблена вся кропітка, базова робота по створенню двох законопроектів – 5557 " Про основи національного спротиву" и 5558 " Про збільшення чисельності військовослужбовців". Нещодавно обидва законопроекти були прийняті у другому читанні Верховною Радою.

• Анатолію Владиславовичу поділіться своїм досвідом – як зробити успішну кар’єру військового?

Для цього потрібно, по- перше: мріяти, а по-друге: діяти. Та й взагалі, вважаю мріяти потрібно у будь якій ситуації. Як що хтось каже що кар’єра його не обходить, то це обман і себе, і людей. Будь яка свідома людина, чи військовий, чи цивільний, хоче щоб його помічали, поважали. Я також завжди прагнув зробити щось, що гідне поваги. Про армію мріяв з дитинства, наполегливо готувався до вступу у військовий вуз і одразу поступив. Закінчив Ташкентське танкове училище, ще при Радянському Союзі, і от, я вже 34 роки в лавах Збройних Сил. Звичайно у кожного військового свої здібності, моя доля склалася так, що більшу частину своєї кар’єри я перебував на посадах оператора. Успіх любого бойового командира кують штаби. Офіцери оперативної ланки - "оператори" складають 80% успіху кожного командира. Командир без опори на начальника штабу, дуже мало що може зробити. Тому коли я потрапив у ланку "операторів", одразу відчув, що це дуже специфічна, відповідальна та кропітка робота. Офіцери оперативного управління володіють всіма оперативними, бойовими планами, це "ходяча" енциклопедія, посібник, як застосовувати будь який підрозділ, бригаду, угруповання військ, угруповання різнорідних сил, таких як: загально військові підрозділи, авіація, військово морські сили. "Оператори" складають плани, вони їх реалізовують, вони за це відповідають. Це закриті люди, яких ніде ніколи не показують і не рекламують. Сама велика нагорода для "оператора" - коли про нього не згадують, такі неписані правила штабів. Кожен командир береже оперативні управління, береже штаб, тому що від них залежить боєздатність підрозділу, його перемога. Офіцерів-операторів не готують окремо в училищах або вузах, вони формуються у військовому колективі завдяки досвіду, особистим аналітичним здібностям. Я виконував свої обов’язки, завжди сумлінно, і чесно кажучи. навіть не уявляв що отримаю звання генерала, не думав про це, бо завжди було ніколи. З дитинства армія була моєю мрією, я відданий військовій справі і готовий працювати, вдосконалюватися, змінюватися на краще на користь справі та суспільству. Наразі моя командирська посада мотивує створювати нову вертикаль у системі Збройних Сил – Сили територіальної оборони Збройних Сил України. Взагалі це світова практика кар’єри військовослужбовця, змінювати середовище військової служби: командна – штабна – викладацька (наукова) – знову командна і так далі.

• Коли розпочалося російське військове вторгнення в Україну, де Вас застала війна?

2014 рік я зустрів у складі Головного оперативного управління Генерального штабу, на посаді начальника управління оперативної підготовки. Виконував різні, окремі завдання керівництва Збройними Силами України, які не можу озвучувати для широкого кола. Восени 14го року був направлений у штаб АТО на посаду начопера, де пробув до початку 2015 року. Ми відповідали за планування, організацію, управління антитерористичної операції в цілому, по Донецькій і Луганській областям. То була не легка праця, особливо, коли супротивник активізувався у Донецькому аеропорті та Дебальцево. Всі організаційні та управлінські рішення, які тоді приймалися – все було "на очах" і "на руках". Країна знаходилась у складному становищі, і на наших плечах була велика відповідальність. Підтримувала сім’я – сьогодні, на згадку, у моєму кабінеті висять малюнки моєї, на той час чотирирічної доньки, які мені передавали у зону АТО у 2014му. Вони найдорожче, що є у цій кімнаті). Взагалі у мене творча родина, усі мають відношення до мистецтва, що сприяло логічному застосуванню основних положень оперативного мистецтва на практиці.

У 2016 році мене призначили в Командування Сухопутних Військ начальником оперативного управління.

• Розкажіть детальніше про Вашу роботу по реформуванню ТрО

У 2016 році у складі Командування Сухопутних Військ існував лише один відділ із 5 чоловік, який займався питаннями тероборони. Зрозуміло, що завдання по територіальній обороні, які стояли перед країною, були не по силам для маленької купки людей. Командуванням СВУ було прийняте рішення, і за моєю пропозицією у тому числі, про створення Управління ТрО. Управління почало займатися реалізацією практичних напрацювань, які ми отримали у 2014му році. На той час виникла необхідність відмобілізувати батальйони ТрО, але навіть ніхто і не уявляв, що прийдеться їх розгортати. На початку війни з Росією було розгорнуто 32 батальйони ТрО і одну бригаду (за ініціативою Генштабу). Більше 80% особового складу цих батальйонів були добровольці, які прийшли за покликом серця та переконаннями. Цей факт зіграв важливу роль, тому що коли батальйони ТРО переформували у окремі мотопіхотні, (які подальшому стали основою формування мотопіхотних бригад), вони на передовій зробили свій неоціненний внесок у протистоянні з російським агресором. Але питання організації СИСТЕМИ територіальної оборони залишалось відкритим - виникало багато складнощів із-за певних обмежень, одним із головних була чисельність. В умовах бойових дій дуже проблематично забрати частину офіцерського складу до тероборони, але нам пішли назустріч, і виділили близько 600 чоловік - це не багато, але все ж таки, ми отримали можливість наповнювати ТрО фаховими військовими, а не тільки резервістами. Досвід показує, що кадрові військовослужбовці можуть і повинні стати тим ядром навколо якого сформується колектив тероборони. Тут виникало ще одне важливе питання – в системі військової освіти відсутній напрям підготовки офіцерів ТрО - не було програми, системи підготовки, бойового статуту, і т і. Офіцери територіальної оборони – це ті військові, яких потрібно готувати окремо. Справжній обізнаний фахівець з напряму ТрО формується десь за 3-5 років, не раніше, тому що тероборона має свою специфіку, де поєднуються аналітична, організаційна і практична складові. Складність роботи з підготовки таких фахівців полягає у тому, що теорії ще мало, практики теж недостатньо, і ми постійно знаходимося у процесі вдосконалення.

На сьогоднішній день у різних навчальних закладах і навчальних центрах Збройних Сил України підготовлено вже близько півтори тисячі офіцерів тероборони. Ми навчаємо тільки тих, хто підписав контракт - держані кошти марно ніхто витрачати не буде. Крайні курси були проведені в Національній академії Сухопутних військ. Там, для Одеської та Миколаївської бригад ТрО ми підготували командирів рот і взводів. Курсова підготовка триває 30 діб, її здійснюють за розробленими за останні два роки програмами у навчальних центрах та військових вишах. До цього офіцерів резервістів не готували ні у військових вузах, ні на військових кафедрах.

В армії все побудовано за єдиним задумом та планом, і тому конче необхідно було у найкоротші терміни розробити нормативно-правову базу для реалізації системного підходу формування ТрО. Ми працювали за кількома напрямами одразу: паралельно з формуванням управлінської структури, формували бригади ТрО, а також розробляли всю базову нормативно- правову документацію: як готувати фахівців та резервістів ТрО, до чого готувати; за якими принципами та у межах яких повноважень їм потрібно буде діяти у разі потреби. Це шалене навантаження, тому що практичну складову системи ТрО почали створювати практично з нуля. Процес зрушив з місця і став вже незворотнім, але завдань та роботи від цього ще більшає, тому що потрібно розробити стратегію розвитку ТрО, визначити роль громадського сектору, джерела фінансування, розуміти що ми будуємо, який хочемо отримати результат на виході, і головне – як цього досягти.

Потрібно все зважити та врахувати, не тільки визначивши саму структуру ТрО, а ще й її практичну реалізацію, з прив’язкою на місцях, враховуючи специфіку кожного регіону, місцевості, та багато іншого. Далі, від загального - до окремих параметрів системи, з урахуванням впливу та ролі багатьох чинників, зокрема - і військово- патріотичного виховання. Ми пропонуємо військово-патріотичне виховання реалізовувати в системі ТрО, створивши чіткі і прозорі правила, а саме де, коли, які заходи ми будемо проводити, хто буде цим займатися та які ресурси під це виділяються. Військово-патріотичне виховання складне, але дуже важливе питання, яке часто обходять. На жаль, існує така практика, що закони пишуть люди, яких вони не стосуються, як наслідок, відсутня відповідальність за життєздатність цих законів та їх практичну реалізацію. Написати, а потім відійти в сторону – не є правильно! Закони повинні писати ті, кого це стосується.

Безпосередньо виключно територіальною обороною я займаюсь з 2018 року. Перші навчання у Чернігівській бригаді показали багато недоліків та проблем, ми все проаналізували та з урахуванням помилок реформуємо ТрО. Так, дуже багато ще необхідно зробити – вдосконалити, змінити, доповнити: і завдання ТрО, і систему управління, і систему комплектування, але не забувати одного, потрібно зберегти вже існуючи напрацювання в системі територіальної оборони.

Якщо мені доручили цю справу я буду робити її якісно, маючи своє бачення, і отримуючи реальний практичний результат. Я віддаю перевагу практикам, за цим критерієм і формую свою команду.