Де наша спільнота?

Працюючи з авдиторією талановитих підлітків з різних регіонів, я зрозумів одну річ, як мені здається, важливу.

Навіть покоління Z, що народилося і виросло у незалежній Україні, мислить категоріями пострадянського простору. І справа тут не в мові, не в музиці чи кіно. Навпаки, це є наслідки спільного ментального простору. Якщо ми в одній коробочці з росіянами, білорусами і казахами, то логічно розмовляти російською -- спільною мовою регіону. Логічно знати, чим живуть там люди, що вони співають і дивляться.

Зараз ви можете накидати купу аргументів про колоніалізм, русифікацію, слабкість наших культурних інституцій, вплив батьків тощо, але я не про це. Рухаємося далі.

Якщо відкинути ідею, що ми є частиною пострадянського простору, тоді ми частина якого простору?

(Тільки не треба про унікальність та особливий путь. Україна очевидно не є самодостатньою світ-цивілізацією, що виробляє повний спектр сенсів та культурних продуктів для закриття власних потреб.)

Спроба записати нас в англосаксонський культурний простір приречена. Англійську мову треба знати, але ми вочевидь не англосакси, і ми це знаємо, і вони це знають.

То де наша спільнота?

Відповідь досить очевидна: Східна Європа (або центрально-східна, бо поняття розмиті). Та Східна Європа, яка, за словами Ярослава Грицака, виникла як поняття лише в епоху модерну, бо спізнилася з модернізацією. Той самий простір, який ми вже звично позначаємо словом Міжмор'я (чи навіть Тримор'я), але ображаємося, що нас туди не запрошують.

А що ми самі зробили, щоб нас туди запрошували? Що ми зробили, щоб бути членом цього невеликого, але гордого клубу?

Що ми знаємо про країни нашого регіону -- Польщу, Угорщину, Чехію, Словаччину, Молдову та Румунію, а також країни Балтії? Їхні мови (ну добре, хтось знав польську, а хтось вивчив), їхні культури, їхню історію? Нинішні справи, прагнення і переживання? Унікальні цінності? Великі імена та ключові меми? Музика, кіно, ідеї? Чим живуть і чим переймаються?

Схоже, у радянські часи мого дитинства ситуація була краще, ніж нині, бо в школі аж півроку вивчали країни Варшавського договору (може, ви вже й не згадаєте, що то був за договір).

Нам потрібно суттєво більше говорити з дітьми (та й між собою) про країни того регіону, частиною ментального простору якого ми прагнемо бути. Нам потрібно більше уваги медіа. Нам потрібно поміняти картинку передусім у власній голові.

Стати європейцями -- непросте завдання, між іншим, ще й тому, що надто абстрактне. Стати східноєвропейцями -- набагато реальніше.

Це треба зробити хоча би для того, щоб покоління Z не залишилося у тому пострадянському просторі, з якого давно час вийти.