Кримська платформа: гучна розмова ні про що

За декілька днів відбудеться засідання вже майже півроку пафосно анонсованої Зеленським та його трупою «Кримської платформи». Але це зібрання, на яке іноземних лідерів принизливо заманювали всім МЗС та Офісом Президента, цілком природньо ризикує повторити долю троцькістського Четвертого інтернаціоналу, який ставив своєю метою здійснення світової комуністичної революції та повалення сталінського режиму в СРСР, проводив пустопорожні з’їзди, й про теперішнє існування якого нині мало хто здогадується. Головною причиною такого порівняння є абсолютна недосяжність цілей, які декларуються організаторами цього дійства, в тому числі однієї з головних – підняти стрімко падаючий рейтинг президента Зеленського.

Про іноземне представництво на цьому заході можна сказати лише те, що головні наші світові партнери будуть представлені посадовцями, які за конституційними нормами не мають права виступати від імені своєї держави, а є лише членами їх уряду або послами. Як вже відомо, до недавнього часу США мав представляти міністр транспорту, але в останню мить його замінили на міністра енергетики Дженніфер Гренгольм, скоріш за все, з натяком на велику увагу Вашингтону до питання енергетичної безпеки України на тлі появи декларації Байдена-Меркель щодо «Північного потоку-2». Великобританію на «Кримській платформі» представить міністр оборони, що цілком природньо з огляду на намагання королівства після виходу з ЄС наново ствердитися у світі та чорноморському регіоні як вагомий гравець, а Канада взагалі обмежилась присутністю посла. Водночас за даними джерел, обізнаних з процесом підготовки цього заходу, українська влада до останнього сподівалась вмовити бути присутнім на заході президента Туреччини Реджепа Ердогана, але все ж таки прибути в Київ він відмовився та надіслав міністра закордонних справ. Але в присутності саме очільника МЗС Турецької Республіки треба завдячувати аж ніяк не Кулебі та Єрмаку, а кримським татарам, чия спорідненість з турками та непроста доля зіграла головну роль під час ухвалення Анкарою рішення щодо статусу посадової особи на «Кримську платформу».

Взагалі, викликає великий подив навіщо, крім вже згаданого підняття рейтингу, влада «The Є» влаштовує це не дешеве засідання, адже практичного результату від нього ніякого не буде, а свою позицію по кримській проблематиці присутні держави та міжнародні організації вже й так давно засвідчили. Й тут виникає інша асоціація. З поемою абсурду Льюїса Керрола «Охота на Снарка», на яку за своїм змістом стає все більш схожа політика Зеленського та його міністрів. Спочатку намагання виграти війну за рахунок гіпнотично-магічного «посмотрєть в глаза Путіну», потім проштовхування «формули Штайнмайєра» та капітулянтське розведення військ, далі безглузде викрадення бідолахи Чауса та ускладнення відносин з Молдовою, паралельно – погрози Вашингтону подружитися з Китаєм та ультиматуми щодо вступу в НАТО, ну й вже зовсім нещодавно – реанімація застарілого та зруйнованого крейсера. Майже щомісяця народжуються нові ініціативи, схожі на ті, які висували колоритні персонажі відомого витвору мистецтва абсурду, та які орієнтувалися в морі по карті, на якій не було ані берегів, ані будь-яких орієнтирів. А сам Володимир Олександрович все більше нагадує капітана Балабона з цієї поеми, який «…з моряцьких наук знав єдиний трюк, балабонить на весь океан». Чим завершилась ця охота на невідому нікому істоту відомо всім, хто читав твір, добре відомо, але прикро одне: ця влада ототожнюється з Україною й необачно наділена повноваженнями вирішувати долі її мешканців. Ну й можна просто уявити, як цьому святу безглуздя раді в золотоординській Москві; тут коментарі зайві, хоча на Банковій вважають, що проведення «Кримської платформи» – це не менше ніж Сталінградська битва під час Другої світової війни.

Насправді за ті немалі гроші, які буде витрачено на проведення непотрібного кримського балабонства, можна було б здійснити дуже багато речей, корисних для підготовки держави до справжнього визволення півострову. Наприклад, закупити два-три десятки важких військових тягачів, яких так потребує українська армія, придбати пальне або квартири для військових. Крім того, не витрачаючи ніяких коштів можна було б вийти з угоди про статус Азовського моря, яка за відсутності українських ВМС дозволяє Росії вільно відчувати себе поблизу Бердянська та Маріуполя. Але справді, навіщо це все, якщо Таран доплачує за «нєстрєлять», а всіх, хто з цим не погоджується, знімають з посад. От і маємо відтік кадрів зі Збройних Сил, деградацію спецслужб та перехід до стану розкладеного корупцією Афганістану, відносно якого теж регулярно проводились конференції та саміти, якому надавалася допомога, але завершилось все так, як спостерігаємо сьогодні.

Підсумки цієї платформи передбачити зовсім нескладно: будуть проголошені виважені заяви, ухвалена якась беззмістовно-стурбована декларація, всі роз’їдуться по своїх домівках та повернуться до звичних повсякденних справ. Зрештою, ті держави, які будуть присутні на цьому «змістовному» заході добре поінформовані про те, що відбувається в Україні, й навіщо все це затівалось. От тільки до справжнього, а не керролівського визволення Криму, ця маячня не має абсолютно ніякого відношення.