"Серце пішло", - і в грудях 37-річного киянина почало битися донорське серце

Пізно ввечері 1 вересня в столичному Інституті серця зробили чергову трансплантацію серця, на якій була присутня журналіст нашого видання.

Фото не рекомендується до перегляду вагітним і людям зі слабкою психікою!

Добре пам’ятаю свої відчуття після спілкування з Едуардом Соколовим в реанімації наступного дня після пересадки йому серця. Це було у 2003 році. Харків’янин став другим українцем, якому трансплантацію серця зробили київські кардіохірургі на чолі з Борисом Тодуровим. Спілкуючись з чоловіком, я ніяк не могла втямити, що людині можливо замінити серце. Видалити рідне і вживити чуже… Тому попросила, по можливості, покликати мене в операційну, коли трансплантацію будуть робити знову. І менше, ніж через рік на власні очі побачила, як це відбувається. За роки, які минули з того часу, команда, яка виконує ці операції, лише набула більше досвіду, спрацювалася до розуміння одне одного з напівслова. А те, що за останні два роки ця галузь медицини нарешті зрушилася з мертвої точки, люди почали давати згоду на пересадку органів після смерті, дозволяє рятувати все більше життів. 1 вересня мені ще раз дозволили зазирнути за лаштунки цього неймовірного процесу. Розкажу про нього хронологічно, починаючи з моменту мого перевдягання у хірургічний костюм, шапочку та маску, обробки рук та мобільного телефону.

21.28. Із операційної, куди я поки не заходжу, виходить анестезиолог Микола Гончаренко і каже: "Сердце зупинено". Це значить, що пацієнта підготували до розкриття грудної клітини, а донорське серце вже в дорозі – його вилучили у померлої людини, занурили в спеціальний розчин і везуть в охолодженому стані. Тепер неймовірно важливу роль відіграє час – кожна хвилина цінна. Поза тілом людини, без кровообігу серце може знаходитися не більше трьох годин. Час пішов.

Поки ми чекаємо приїзду кардіохірургів з донорським органом, лікуючий лікар пацієнта Анна Мельник коротко розповідає історію хвороби чоловіка: "Цей киянин хворіє з 2016 року. Його лікували в міській лікарні, але хворобу прогресувала, розвилася така форма кардіоміопатії, при якій допомогти може лише пересадка. Рік тому чоловік потрапив до нас, ми його зразу ж внесли в так званий лист очікування. На сьогодні його стан був важким. Серце ледь-ледь працює, не в змозі переганяти кров".

Як виявилося, це вже друга спроба прооперувати саме цього пацієнта. Перший раз декілька місяців тому родичі померлого врешті-решт не дали дозвіл на забір органів… Хоча спочатку були на це готові. І лікарі вже навіть вияснили, кому б могло підійти серце… Важко уявити, яке розчарування відчув цей чоловік, коли йому дали надію на спасіння, а потім операцію відмінили.

22.53. Із операційної лунає різкий звук – лікарі працюють спеціальним інструментом, аби розпилити грудну кістку і зробити доступ до серця.

Серце ще в дорозі. Коли Борис Тодуров телефонує колегам, аби сповістити їх, що він з Гаврилом Ковтуном вже вертаються, чутно сирени екіпажів патрульних поліцейських, які супроводжують медиків. Пізніше Борис Михайлович декілька разів висловить слова вдячності копам: "Дякуючи їхній роботі, ми домчали з правого на лівий берег Києва за 15 хвилин, не втративши жодної такої дорогої зараз хвилини". А увійшовши в операційну, пояснить, чому забір органів затягнувся: "Ми знаходилися в лікарні №6 довше, ніж очікували, тому що виконували мультиорганний забір, одночасно вилучаючи серце, печінку і нирки, які поїхали в інші лікарні. Там зараз також ідуть складні операції".

22.12. Спеціальну переносну пластикову сумку яскраво зеленого кольору вносять в операційну. Борис Михайлович ретельно миє руки, на нього зверху операційного костюма вдягають ще одну стерильну сорочку. Він стає на місце основного хірурга. Починається вилучення хворого серця. Робота іде зосереджено, тихо, напружено. Тиша майже ідеальна. Час від часу лунають геть нерозбірливі слова над грудною клітиною чоловіка. Крім Бориса Михайловича безпосередньо з серцем працюють операційна сестра, Гаврило Ковтун та ще один хірург-трансплантолог його відділення Антон Шпачук. Ще одна операційна сестра записує на металевому столі часові показники: перетиснули аорту, іншу судину. Важливо контролювати кожну хвилину, кожний рух, не забуваючи про час, який працює проти лікарів – хто кого…

Обпершись об стіну так, щоб в його полі зору був апарат штучного кровообігу та датчики показників, стоїть анестезіолог Микола Гончаренко. Час від часу він закриває очі. На цьому етапі операції йому потрібно лише чути, як працює апаратура. По їхніх сигналах він чітко знає, чи потрібно хвилюватися, чи ні. В якийсь момент я несподівано подумала: чи хтось із людей, які знаходяться тут, в епіцентрі події, молиться? Бодай коротко і подумки? Схоже, що ні… Тут просто іде робота. А молитви в цей момент – справа дружини, яка чекала виходу лікарів…

22.20. Хворе серце вилучають. Його обережно викладають в металевий лоток. А із сумки обережно дістають подвійний пакет. Неозброєним оком видно, що донорський орган в кращому стані, ніж той, який вилучили із грудей чоловіка. Як би описати… у хорошій фізичній формі, м’язисте. А те, що лежить в лотку – розтягнуте, ніби спущений м’яч. Моторошно, що на спеціальному хірургічному столі лежить одночасно два серця, а поруч – чоловік з порожньою грудною клітиною…

22.35. Нове серце після обробки, оглядання, розправляння країв судин вкладається в груди пацієнта. Тепер починається не менш зосереджений процес вшивання серця. Це ж треба зробити так, аби після наповнення судин кров’ю, жодний шовчик не протікав…

Спостерігаюча за станом пацієнта апаратура повторює на екрані слова: немає пульсу, аналіз сатурації неможливий. І чотири різнокольорові показники головних органів людини - прямі лінії. Моторошно.

23.41. Серце вшите. Пацієнта починають зігрівати. Під час операцій з використанням апарату штучного кровообігу людину охолоджують до 28 градусів. Потім поступово температуру піднімають до звичним нам 36 чи 37 градусів. "Серце тепле. Серце пішло", - відмічає Борис Тодуров. Його руки в рукавичках постійно торкаються головного життєдайного органу людини. Перевертають його, піднімають, натискають. Поки іде процес зігрівання, кардіохірурги починають рахувати, скільки часу серце знаходилося в стані ішемії. І констатують, що цього разу їм вдалося все зробити за 125 хвилин.

Температура тіла пацієнта поступово росте. "Потримай серце", - просить Борис Тодуров Гаврила Ковтуна. Потім звертається до Олександра, який контролює роботу апарату штучного кровобігу: "Затискай". "Робиться", - відповідає той. І створює умови, коли кров іде через вшите серце, а не скрізь трубочки та центрифуги апарату. Стає зрозуміло, що серце працює!

Після досить статичного, майже безслівного 66-хвилинного вшиття серця в операційній стає більше звуків, більше рухів. Між собою перемовляються операційні сестри, кардіохірургі починають коментувати те, що відбувається, розповідати про свої спостереження. Стає зрозуміло, що пересадка вдала, час не втратили, хворого врятували.

23.53. Тодуров питає колег: "Так я піду вже?" "Ідіть", - відповідають йому хором всі. Він знімає рукавички. На його місце переходить Гаврило Ковтун. Але Борис Михайлович далеко не відходить. Він заходить з "глядацького" боку, уважно вивчає шви, як поводиться пересаджений орган, контролює показники апаратури.

00.08. "Є викид із серця. Тиск 90", - доповідає колегам Борис Михайлович. І все ще не йде із операційної. Виходить в кімнату поряд. Присідає на складений операційний стіл. На той момент він провів в операційній в загальному заліку біля дев’яти годин. І весь час стоячи, нахилившись над хворим. Він провів шість операцій. Чотири на серці планових. Потім вилучення серця і – його вшиття. Тяжкий день…

00.33. "Майже пережаті трубки апарату штучного кровобігу, - говорить Олександр Кіряєв - Ми готові відключати пацієнта від апаратів". Добре чути, як дихає сам пацієнт. "Відключайте", - дає добро Борис Тодуров. Все іде спокійно. Серце переганяє кров. Легені включилися в роботу. Людина спить під дією обезболюючих препаратів. Тепер в його грудях працює інше серце.

00.48. Від операційного столу відходить і Гаврило Ковтун, який весь цей час перевіряв, чи не кровить хоча б один шовчик, чи все іде як слід. Він знімає рукавички. На його місце тепер стає Антон Шпачук, здвигає розсунуту грудну кістку, починають зашивати шкіру.

Весь цей час хворе видалене серце сирітськи лежить в металевому лотку. Тканини стають темнішими, воно ніби зіщулюється. Коли хірурги приступили до завершальної фази операції, одна з операційних сестер перемістила серце в пластикову ємкість – орган буде підданий клітинному аналізу, на його прикладі молодим лікарям будуть показувати, як і що відбувається з сердечним м’язом при важкій хворобі. Воно ще послужить службу для науки.

00.52. "Мені можна іти?" - знову цікавиться Борис Тодуров. "Так", - в один голос відповідають йому колеги. Він нарешті виходить з операційного блоку, де поки ще залишається Гаврило Ковтун. І… іде в реанімаційне відділення – дати розпорядження щодо пацієнта, якого ось-ось привезуть їм після пересадки. Після цього директор Інституту серця мав поговорити з дружиною чоловіка, яка чекає новин з операційної... І хоча б коротко, але пояснити, як пройшла пересадка. Заспокоїти її.

…Через декілька днів я повернуся в Інститут серця, аби поспілкуватися з пацієнтом, розпитати його про почуття після операції. І не дивлячись на те, що я бачила кожний етап пересадки, знову буду дивуватися, що так можливо: видалити хворе серце, вшити чуже - і дати людині шанс прожити ще роки. Завжди буду сприймати це як диво.