Стіна Пам’яті біля Михайлівського: сцена все більша, людей все менше

Після того, як держава перебрала на себе обов’язки по вшануванню загиблих під час російсько-української війни, ініціаторів створення цього меморіалу перестали помічати, з ними ні про що не порадилися, в результаті чого рідним полеглих захисників України навіть не запропонували приїхати в столицю, як було попередні роки, при цьому "освоюючи" виділені на заходи мільйонні кошти

Стільки слів обурення, скільки цього року я почула після відвідин Стіни Пам’яті, не лунало ніколи. Начебто все іде логічно. Держава після довгих переконань, доказів, листів та прохань нарешті визнала саме 29 серпня днем шанування всіх загиблих, не тільки тих, хто поліг в Іловайську, а й в цілому всіх тих, хто віддав життя за Україну під час російсько-української війни. Після визнання цього дня і проведення заходів, з ним пов’язаних, День пам’яті мав бути гідно організований. Але з гідністю у влади завжди було не дуже… І те, що відбувається із Стіною Пам’яті, нагадує віджим бізнесу, який активно використовувався за часів Януковича. Хорошу справу, яка вже користується повагою та зарекомендувала себе на високому рівні, "підвищують" до державного рівня, відтираючи тих, хто її запровадив, а це в даному конкретному випадку Павло Нетьосов, Ніка Сокіл, Юлія Бартле, Сергій Дмитрієв, Наталя та Марія Осіпчук. Приклади суспільно значущих місій, які від втручання держави вмирали, але їх використовували для освоєння коштів, ми неодноразово бачили. Дуже не хотілося б, щоб саме із-за недолугого поводження із місцем, яке стало святим для всіх українців, воно не перетворилося на закинуту місцину із вигорівшими фотографіями…

Нагадаємо, як і дякуючи кому, з’явилося місце пам’яті. Рік тому розмову Вікторії Косенко з Павлом Нетьосовим публікував Цензор.НЕТ в рубриці блоги. Ми її трохи доповнили:

"Восени 2014 року, ми повернулися в Київ після Іловайську та Савур-Могили, де місія "Евакуація-200" за участю Військово-історичного музею займалася пошуком та вивезенням тіл українських бійців. Те, що ми там побачили, назавжди розділило наше життя на "до" та "після". І виникла потреба розповісти людям про те, що відбувається на сході. Ми зробили виставку – звіт пошуковців про експедицію. На великому банері надрукували імена та прізвища загиблих в боях за Савур-Могилу та тих, хто назавжди залишився в пекельному коридорі Іловайська… Банер розмістили на підпірній стіні Андріївської церкви 14 жовтня 2014 року. Через якийсь час я помітив, що до нього постійно ідуть люди, ставлять поминальні лампадки, залишають квіти – їх накопичилася велика купа. Вочевидь, українцям це було потрібно. І ми вирішили зробити окремий проект, під який Настоятель Свято-Михайлівського монастиря Владика Агапіт виділив місце. Перша Стіна Пам’яті була змонтована у 2015 році. Вона складалася із пластикових конструкцій, на яких розміщувалися вінілові стенди зі знімками Героїв, що полягли за нашу Незалежність.

Минув рік. Другий. Третій… А війна не закінчувалася, списки загиблих постійно поновлювалися. Періодично виникала необхідність доповнювати стенди. З 2014 по 2020 роки ми це робили п’ять разів. Зараз на Стіні Михайлівського собору зафіксовані ВСІ бойові втрати під час російсько-української війни.

Я залишаю за собою повну відповідальність за прийняте принципове рішення – не бойові втрати були виключені зі списків Стіни Пам’яті. Також я запропонував зробити для тих, хто зник без вісті, окремий стенд. Мами таких бійців подумали і вирішили перетворити стенд на Стіну Надії.

Збираючи дані про загиблих, спочатку ми користувалися лише відкритими джерелами, інтернетом. В черговий раз оновлюючи Стіну, ми звернулися до РНБО з проханням надати нам списки бойових втрат, якого, виявилося, не було. Ми його створили, зводячи докупи дані всіх силових відомств. Нашій ініціативній групі прийшлося самотужки опрацювати величезний масив інформації від офіційних джерел, Книги Пам’яті, статей в ЗМІ, Вікіпедії. Ми перевірили кожну людину. І я можу впевнено сказати, що на зараз Стіна пам’яті – найповніший список бойових втрат російсько-української війни.

Аби зробити портрети загиблих в єдиному стилі, так, щоб можна було легко зрозуміти приналежність бійця до тих чи інших подій, відтворити єдине тло для обличь наших захисників, потрібно було знову відновити Стіну Пам’яті, передрукувати всі стенди. Самотужки ми б це не подолали. Тому було кинуто клич, на який відгукнулося 902 спонсори! 162 з них не повідомили свої прізвища. З величезною повагою до кожного, хто нам допомагав, можу сказати, що Стіна Пам’яті – народний проект. У серпні 2020 року Стіну було відновлено. І це вже не дивлячись на те, що з 2019 року 29 серпня таки визнали Днем Пам’яті. Отже, Стіною мали вже займатися на державному рівні"…

Тепер настав новий етап існування цього шляхетного та дійсно важливого для країни проекту. І багато хто саме цього року відмітив, що підключення влади лише погіршило ситуацію.

Біля Стіни почали вибудовувати велику сцену, яка з кожним роком стає лише більшою і ширшою. При цьому її призначення ніхто не може зрозуміти. Концерт в такий день? Виступи? Промови? Дню пам’яті завжди надавала власної атмосфери якраз камерність спілкування мам одна з одною, побратимів з родинами загиблих. Кавування на лавочках – ніби в присутності тих, хто пішов від нас назавжди. Родини обмінювалися своїми новинами, знайомилися з новими сім’ями… Тут були і сльози, і тиша, і посмішки крізь сум – бо раділи за поранених, які приходили сюди віддати шану тим, хто виніс їх з бою, подякувати за життя загиблим побратимам. На жодній сцені таке не відтвориш… А цього року багато хто з тих, хто прийшов до стіни, зауважив, що сцена стояла пустою, а на невеличкому екрані в її глибині не роздивитися було портрети загиблих, які там показували…

-Всі роки існування Стіни Пам’яті всі, хто намагався якось до неї долучитися, дивним чином "забували" про ініціативну групу, яка її створила, ніби нас всіх не існує, - говорить Павло Нетьосов. – Жодного разу, хоча заходи тут все ж проводили, ані представники Міністерства ветеранів, ані Київради, ані адміністрації президента не запрошували нас на свої наради, не намагалися погодити свої плани, не порадитися, як краще із нашого досвіду влаштовувати зустрічі біля Стіни. У 2018 році, коли на Михайлівській площі поставили військову техніку, я випадково натрапив на представників різних відомств, які ходили перед монастирем і планували, що буде тут робитися. Вони навіть не зважали на Стіну, на обличчя тих, кого потрібно шанувати в першу чергу. Єдине, вони затурбувалися, коли я сказав їм про наші заходи. Тоді вони уточнили, де саме буде розташовуватися наша виставка, що ми плануємо. І заспокоїлися: робіть що хочте, президент туди не піде. Але президент, тоді Порошенко, до нас таки пішов. І ми спілкувалися на предмет впровадження Дня Пам’яті, якого ще не було, бо він потрібен нам – як зброя.

За роки існування Стіни ми знаємо, що 29 серпня біля неї відбувається найбільше активностей. І це зовсім не пов’язано з іловайськими подіями. На Чернігівщині, наприклад, загиблих саме в цей день, майже немає. Але всі роки місцева влада виділяла два чи три автобуси, і в столицю згадати полеглих приїздили більше сотні людей. Так само масово їхали з Франківська, Запоріжжя, Кривого Рогу, Тернопільщини, Одеси, Львову, Миколаєва, Херсона… Цього року, хоча якраз держава мала підтримати цей рух, навіть транспорт не виділили… Навпаки, на місцях казали, що в обласних містах будуть відбуватися свої заходи з цього приводу, тому немає чого кудись їздити… Це, вважаю, сприяє якраз розмиванню єдиного дня з загальним місцем вшанування пам’яті наших Героїв. Якщо так піде і надалі, скоро до цього місця не буде нікому діла, крім самих родин. Це мене і лякає. Бо сюди мають іти містяни, гості столиці, іноземні делегації, яких наприкінці серпня завжди багато в столиці, родини з дітьми. Тільки так можна формувати правильне відношення до важливих подій у власній країні.

Напередодні 29 серпня цього року з нами також не було жодних розмов. Як правильно зазначив в своєму пості один із моїх друзів: "Людей менше. Сцена більше"… Так, була почесна варта, президент прийшов покласти квіти. Але як тільки варта поїхала, виявилося, що біля Стіни майже немає людей… Всі роки до цього ми обговорювали всі свої дії з представниками Православної церкви України, бо ж Стіна має безпосереднє відношення до Михайлівського собору, та представниками військово-історичного музею. Лише коли ми збиралися разом, і виникали ідеї, які ми втілювали в життя. зараз взаємодії з владою немає.

-Зате є припарковані автомобілі, - обурюється Юлія Бартле, член ініціативної групи, яка опікується Стіною Пам’яті, аби утримувати її в належному стані. – Ми всі роки звертаємося з листами, домоглися встановлення знаків, які забороняють тут паркуватися, але… Це було страшенно образливо – бачити десятки машин, через які просочуються мами загиблих… Так немає бути. Людей треба виховувати. І в цьому місці також. Так само мене здивувало, що в місці скупчення людей цього року не було поліцейських, що забезпечували б порядок і безпеку родинам. -Знайомі скинули мені план заходів на День Пам’яті, заради яких вибудована сцена, - продовжує Павло. – Там один за одним мали виступати хори. Непереможна радянщина… Коли ми змінимо свідомість? Витративши кошти на це "будівництво", ніхто з організаторів не подумав, що потрібно закупити лампадки. Кожного року ми купляємо їх за власні кошти – по кількості загиблих – і запалюємо ввечері напередодні, аби зігріти полум’ям свічок наших загиблих, підсвітити їхні очі на портретах… Адміністрація президента та Київрада про це не подумали взагалі. Та і води, до речі, яка прописана в плані заходів, ніхто не побачив. Хоча минулі роки ми намагалися родини загиблих навіть погодувати, зараз їм навіть води не запропонували…

Коли приїхав президент, перекрили всю площу і доступ до частини Стіни. І мами, які приїхали в цей день, які самотужки діставалися до столиці, не мали змоги пройти до портретів своїх дітей. Мали перечікувати. Хто кому має дякувати? Хто кого має пропускати вперед? Це ганебно! Так робили за Порошенка - і я сварився з охороною тоді. Не змінилося нічого і зараз. І я буду продовжувати про це говорити.

Стіна цікавить представників влади лише під конкретну дату. А в інші дні – що там робиться, чи додаються іменами, хто за цим слідкує… Нікому не цікаво. Але ж пам’ять про загиблих живе не лише в конкретні дати. Маємо шанувати своїх героїв завжди. Коли цьому навчиться держава, можновладці, тоді, можливо, держава почне змінюватися на краще.

В ці дні відбулася ще одна дивна подія. Не дивлячись на те, що символом Дня Пам’яті Кабінет міністрів визнав сонях, розроблений тією ж ініціативною групою, Міністерство ветеранів несподівано оголосило конкурс на… визначення символу цього дня…

-Пелюстки нашого соняха – це всі обласні центри країни і Севастополь, як окрема адміністративна одиниця, - пояснює Павло. – Дві зів’ялі пелюстки на сході символізують Луганську та Донецьку області, звідки прийшла агресія в нашу країну. Місто відриву ще однієї, яка символізує Крим, - кріпиться символом тарак-тамги, який ми бачимо на кримськотатарському прапорі... Ми вважаємо, саме дякуючи кримськотатарському народу півострів і повернеться в Україну з часом. Так, як зернятка соняха тримаються одна за одну, так і громадяни країни мають бути разом. Якщо ми всі міцні і разом – нас не подолати. З однієї зернини народжується сонях з величезною кількістю інших зерняток. Саме тому сонях символізує не тільки скорботу Дня Пам’яті, це ще й квітка перемоги, заради якої і загинули наші Герої. І ми маємо цієї перемоги досягти. І це ще не всі символи я перерахував, які вміщує в себе ця квітка.

Дивно, що оголошено конкурс. Бо соняхи з 2014 року у всіх свідомих людей асоціюються саме з війною, зі спаленими артилерією полями під Іловайськом, із змогою щось з’їсти, переховуючись від підступних російських військ, які увійшли на територію сусідньої держави. І саме соняхи несуть люди до Стіни Пам’яті всі ці роки війни.

-Хоча нам було спочатку образливо і боляче, ми все ж вирішили зібрати всі документи, заповнити всі форми і подати їх на конкурс, - додає Павло. – Про те, що сонях вже символ Дня Пам’яті, свідчить хоча б той факт, що викарбувана пам’ятна монета Національного банку України вже викуплена колекціонерами. Підтримка Національним банком свідчить про те, що все ж є розуміння символічності саме цієї квітки. Крім того, а багатьох областях місцева влада та громадські організації декілька років поспіль розміщують борди з соняхом, демонструючи своє відношення до збереження пам’яті про наших загиблих.

Наступний визначний день, коли традиційно люди приходять до Стіни Пам’яті, - День добровольця, 14 жовтня. Може, все ж у всіх організаторів від міста та адміністрації президента нарешті вистачить розуму порадитися з людьми, які створили цю Стіну, які знають кожну !!!! родину, які плачуть разом з ними і радіють змінам в життя дітей наших полеглих захисників. І разом, пліч-о-пліч, як зернятка того самого соняха, нарешті вирішать, як краще зустрічати людей, як їм продемонструвати свою повагу, не дозволять стояти тут машинам і підтримають людей в прямому сенсі, а не побудують між ними і собою черговий паркан чи сцену…