Про перепис населення, і чому добре, що його нарешті проведуть

Вчора профільний комітет Верховної Ради погодив виділення грошей на пыдготовку до проведення перепису населення в Україні у 2023 році. Інформація про це неофіційно циркулювала, і ось дано старт. 

Окрім полегшеного зітхання фахівців (мовляв, нарешті) помітні дві реакції. Перша – мовляв, більше нікуди діти майже 82,5 млн гривень, які виділять на перший етап проведення перепису. Друга – проведення перепису у 2023, акурат перед наступним президентським виборчим роком, є чудовим інструментом політичного впливу та використання адмінресурсу.

Зупинюся на моментах, які знімуть щонайменше одну претензію. Не зупиняючись детально на розмірковуваннях, чи мала/є Україна ресурс провести перепис під час карантину, як це зробила Польща, і чи мала на це кошти в той час, коли під урізування потрапили навіть вже затверджені бюджетні програми, зазначу, що перепис передусім потрібен для:

- Розуміння, хто тут живе. По-перше, згадаю слова очільниці Інститут демографії НАНУ Елли Лібанової, які вона повторювала мало не в кожному інтерв’ю під час : "Щоб керувати країною, треба знати, хто тут живе". У 2019 році коли Кабмін Гончарука за протекції Дмитра Дубілета ми отримали лише дані щодо кількості наявного населення (тобто того, яке фактично проживає в Україні на момент перепису), але не його склад - етнічний, расовий, мовний, релігійний, статевий, віковий, гендерний. Окрім загального портрету держави, такі дані потрібні для управлінців різних рівнів. Скажімо, карта міграцій (скільки людей регулярно їздить на роботу з передмістя  до Києва, Львова чи Харкова) дає розуміння, як корегувати транспортні шляхи, а точна цифра кількості дітей в певному пункті спонукає до правильного розподілу й побудови інфраструктури для них.

- Точність роботи соціологів. Точність даних складу населення і його розселення по регіонах впливає на адекватність результатів соціологічних опитувань і досліджень. Соціологи попереджають, що ще трохи, і похибка в соціологічних дослідженнях становитиме до 5-6%, а це дуже багато. А як зазначає заступник директора Інституту соціології НАНУ Євген Головаха, деякі фахівці вважають, що жодні соціологічні дані по Україні на сьогодні вже не є релевантними, - настільки великою є похибка через відсутність розуміння, якою є реальна щільність, склад і розміщення різних категорій населення. Тож питання, чи хочемо ми мати точні результати соціологічних опитувань – від партійних і президентських рейтингів та сприйняття курсу в НАТО до ціннісних питань на кшталт розуміння свободи чи патріотизму?

- Дзеркало динаміки суспільних змін. Останнє – перманентне дослідження ставлення людей до ціннісних і глобальних  питань – дає можливість дослідити це у динаміці. Ми отримаємо у 2023-му дані щодо мовного питання, і завдяки минулим переписам знатимемо його динаміку з 2001 чи 1991. А якщо ще й накласти мапу міграції населення, яку можемо отримати, знову таки, завдяки минулим переписам, то картина вийде ще більше показовою. Це ж стосується питання ставлення чи належності до релігії, зміцнення чи, можливо, занепаду "середнього класу" тощо.

- Інформація для ООН. Цей аргумент зазвичай наводять першим, оскільки через тривале непроведення перепису Україна опинилася на рівні з найвідсталішими державами світу, що саме по собі є соромом, зважвючи на євроатлантичні амбіції. Ми фігуруємо у базах і статистиці Організації Об'єднаних Націй сірим кольором або прочерками. ООН на основі національних переписів що десять років оновлює загальні дані по країнах, таким чином отримуючи глобальну картину по світу - щодо кількості і складу населення (його культурних, релігійних, статевих, гендерних, освітніх, економічних аспектів). Це визначає не лише формування світової політики і програм ООН, але й дає розуміння картини світу. Наразі Україна катастрофічно запізнилася із внеском у створення цієї картини.