Порочне смертельне коло безвідповідальності

Маю визнати, на цей пост мене надихнула дискусія в телевізорі з Дмитром Гнапом і одним ресторатором. Обидва пробили дно, дозволяючи собі дискредитувати вакцинацію. Один використовував дешеву демагогію, на зразок "Поки Богатирьова не відповість за шмурдяки з вакцин у 2012 році не можна змушувати людей вакцинуватися", що де-факто означає, нехай люди помирають під приводом того, що Богатирьова не сидить. А другий просто казав, що він і його друзі здорові, а тому його ресторан не буде підтримувати карантин. Бо смерті інших людей – то вже не його проблема. Це було важко витримати. Люди свідомо йдуть в телевізор і кажуть такі речі, які призводять до смертей інших людей. І роблять це або від не великого розуму (привід ресторатор), або намагаючись здобути політичний капітал (привіт Дмитро Гнап). Політичний капітал на смертях.

В Україні рекордна смертність. По 700 людей на день. І це тільки офіційно. Надлишкова смертність складає більше тисячі людей на день. В лікарнях не вистачає кисню. Не витримують навантаження лікарі. Ми в трійці лідерів у світі по цьому показнику. І це на другий рік пандемії. Коли у світі повно вакцин. Коли давно можна було підготуватись до хвилі епідемії, навіть якщо ви любителі, а не майстри спорту з боротьби з коронавірусом. І все це відбувається у той час, коли Європа вже вакцинувалася, коли там навантаження на лікарні мінімальне. Коли є тисячі наукових досліджень. Коли це вже не незнайома хвороба, а ворог, який добре відомий. І вірус Дельта, який зараз вирує в Україні, дуже довго йшов до нас. З літа.

Чому ж? Що не так з Україною? По-перше, треба відповісти на питання, як можно було запобігти цій ситуації.

Єдина відповідь на будь яку епідемію – це вакцинація. Якщо це вірус і вакцина існує. Все. Це єдиний спосіб побороти епідемію. Варіант "всі перехворіють" не працює, бо такої кількості хворих не витримає медична система. Є ще варіант вічний локдаун, тобто карантин, але тут вже не витримає економіка. Як результат – вакцинація, це просто єдиний вихід. І наука допомогла. В рекордні строки після небаченої концентрації фінансових ресурсів ми отримали цілий набір різних вакцин. І цивілізовані країни вакцинувалися.

Так, на початковому етапі був дефіцит вакцин для бідних країн. В тому числі і для України. Так, корупційні мутки українських чиновників затримували прибуття вакцин в Україну. Привіт міністру Степанову, який зараз ходить по ефірам і виглядає як герой. Ще один герой на смертях.

Але вже з літа такої проблеми не було. Виробництво було налагоджено. Фабрики з виробництва вакцин працюють на повну. І вже з літа будь-який українець міг прийти і вакцинуватися. Але не приходили. Заважав високий рівень антивакцинаторських настроїв, який ніби повертає нас у середньовіччя. Цих людей ми бачили на мітингу перед парламентом. Але про це було відомо. І так чи інакше високий рівень антивакцинаторів був притаманний всьому світу. Проте в Україні з цією проблемою не боролися Її пустили на самотьок. І отримали катастрофу.

Що мала зробити влада? По-перше, влада, це завжди лідерство. Це означає не дивитись на соціологію і жахатись високих антивакцинаторських настроїв, боючись розлютити виборця. Це означає брати на себе відповідальність. І робити те, що має бути зроблено. Яскравий приклад лідерства – Макрон у Франції. Ци було багато антивакцинаторів у Франціі? Так. І протестували вони більше агресивно ніж їх українські брати по розуму. Чи були лікарі, які саботували вакцинацію? Так, бо лікар – це не обов’язково розумна людина. Але Макрон взяв на себе лідерство. Він запровадив жорсткі заходи, які змушували людей вакцинуватися. Він за один день звільнив сотні лікарів, які несли загрозу. І в результаті Франція вже живе нормальним життям. А у Макрона, до речі, високий рейтинг. Бо люди побачили, що він пройшов через кризу гідно. Що він взяв на себе відповідальність.

А що в Україні? Упс, ніхто не вводив обмежень, поки півень не клюнув. Обмеження, які мали б стимулювати людей вакцинуватися ще у серпні-вересні. А навіть зараз, коли вирує епідемія, ці обмеження не дуже і відслідковуються. Держава знову усунулась. Немає відповідального лідерства. Ба більше, депутат від партії влади ходить по телеефірам і розповідає антивацинаторську муть. Людина від влади дискредитує вакцинацію. А люди дивляться телевізор і думають "Він же з партії влади. Він же напевно щось знає". В результаті, на совісті тільки цієї людини вже тисячі смертей. При чому, телевізор у нас дивляться люди за 60 років. Та сама зона ризику. І там депутат від влади розповідає про всесвітню змову. І депутат залишається членом фракції партії влади. Як це можливо? Який сигнал посилається суспільству. Суспільству, яке не звикло довіряти.

Але політики – це не тільки влада. Скільки відомих публічних українських політиків публічно закликало до вакцинації? А скільки з них публічно робили вакцинацію? Це відповідальність політика. Рятувати життя людей під час кризи. В Україні не було приводу з якого б на екрани не вийшла Юлія Володимирівна і не заявила б свою думку. Але вона жодного разу не закликала людей вакцинуватися. Вона робить звернення в телевізорі коли треба заробити бали, привітавши людей з якимось святом. Але не зробила звернення, що треба вакцинуватися. Ба більше, вона сама публічно каже, що не вакцинована. Що після цього мають подумати її вірні бабусі? Хто з них після цього піде вакцинуватися? І Тимошенко ж не одна така.

Так, є її відповідальні політики. Які вакцинувалися. Які закликали. Але їх одиниці. Нажаль.

Наступні в цьому колі – СМІ. Так, є СМІ які розбивають лоба і агітують за вакцинацію. А є телеканали, які запрошують Надію Савченко. Божевільну Надію. І всі редактори, які кличуть ії, чудово знають, що в неї з інтелектом. Але кличуть. Кличуть людину, яка спочатку планувала зробити теракт в центрі міста і вбити повно людей, а тепер вбиває людей, дискредитуючи вакцинацію і купуючи підробні ковід сертифікати. І це телебачення. Яке дивляться ті самі люди за 60-ть років. Які в зоні найбільшого ризику. І так, може Савченко дає якись рейтинги, може люди полюбляють дивитись на фріків, але це рейтинги на смертях.

Далі наукове співтовариство. В Україні багато чудових вчених. Але на публіку виходять ті, дуже часто, хто дискредитують вакцинацію. Навіть сіючи сумніви, вони вже зривають вакцинацію. І, о сюрприз, в медицині це виявляються ті самі люди, які цькували Супрун. Диво дивне. І ці люди продовжують працювати. За дуже рідкісними випадками їх не звільняють.

Далі йде бізнес. Дуже багато залежить від бізнесу коли держава слабка. Саме бізнес може своїм авторитетом змушувати людей вакцинуватися. І є багато відповідального бізнесу. Взагалі то бізнес в Україні більш відповідальний, ніж політики. Але от трапляються такі ресторатори, які дискредитують вакцинацію і піарять на цьому свій заклад. І нажаль, українці вже навчились карати бізнес, який заграє з Росією. Але не об’єднуються проти бізнеса, який підтримує вбивства українців в Україні.

І суспільство. Не ті люди, які є антивакцинаторами. І ті, які підтримують дискредитацію вакцинації. Такі от Дмитри Гнапи .Які все чудово розуміють. Які розуміють, що вакцинація відповідає і законам і Конституції. Які знають, що ЕСПЧ вже зробив висновки, як і колись Верховний Суд України на користь вакцинації. В тому числі обов’язкової вакцинації. Але нажаль підтримують антивакцинаторський хайп. Роблять собі піар на ньому.

І так, влада має зробити більше всього. І так, плакати на антивакцинаторському мітингу у Києві і Кишеневі подібні як рідні брати, що дає можливість думати, що батьки цих дітей живуть у Москві. Це все правда. Але у нас криза. Криза виживання. І як у 2014 році дуже багато залежить від суспільства. Яке має об єднатися. Навколо вакцинації. Бо це єдине, що може закінчити цю жахливу епідемію. Бо якщо не відбудеться вакцинації, то ця катастрофа повториться і весною І потім далі і далі і далі. Суспільство має знайти вихід з цього кола безвідповідальності.