Маріуполь: від сировинного придатку до культурної столиці

Американська організація IRI (Міжнародний республіканський інститут) нещодавно визначила рейтинг міст за якістю життя шляхом опитування їхніх жителів. І ось тут почалося найцікавіше: публікації рейтингу викликали чималий резонанс серед експертів та дописувачів у соціальних мережах.

Найбільше обговорень було навколо міста Маріуполь, який потрапив до десятки найкращих міст за якістю життя. Адже донедавна більшість українців асоціювали виключно із поганою екологією, «заводом Ілліча» та війною.

Проте особисто у мене, як експертки розвитку територій, оприлюднені дані не викликають жодних сумнівів. Так склалося, що я вже другий рік щільно працюю з приазовським регіоном та Маріуполем, і дуже добре розумію причини даних результатів дослідження.

Крім того, Асоціація Індустрії Гостинності України за підтримки Українського культурного фонду нещодавно провела масштабне дослідження курортів Приазов’я та визначила індекс розвитку культурного туризму кожного з них. Тут Маріуполь теж опинився у лідерах, із оцінкою 3,9 балів (для порівняння: Бердянськ – 2,6; Генічеськ та Арабатська Стрілка – 2,4; Кирилівка – 1,6; Мелітополь – 2,6)*

Чим викликане лідерство міста?

Для тих, хто раніше бував у Маріуполі, як і для його мешканців, місто виглядало доволі похмуро, із проросійською ментальністю та зовсім не викликало бажання приїхати сюди із метою культурно відпочити. «Ось Львів – інша справа» – так розмірковувало більшість українських культурних туристів. Війна, яка понівечила місто, здавалося б, мала зробити місто аутсайдером на довгі роки.

Проте за якихось п’ять років Маріуполь почав стрімко змінюватись на краще. І тепер він може слугувати прикладом для інших міст України, як за короткий період можливо розвити культуру і туризм на постконфліктних територіях, а ще не просто відновити, а значно покращити свій імідж.

Ефективний брендинг міста, розвиток громадських ініціатив, нові архітектурні рішення у бік сучасної урбаністики, національні форуми та виставки, нові культурні проєкти, яскраві фестивалі (Гогольфест, MRPL.CITY, Mariupol Classic), нові культурно-туристичні маршрути, нові асоціації (Куїнджі, Нільсен, вежа, море, класична музика, греки, IT, фонтани, мозаїки, шахи), лагідна українізація – все це у прямому та переносному сенсі зробила із Маріуполя «культурну столицю України». Саме такий титул у 2021 році Маріуполь виборов на конкурсі від Українського культурного фонду.

Тому високі бали, які останнім часом отримує Маріуполь у багатьох дослідженнях та проєктах, треба сприймати як феномен «до – після», як «ефект Більбао» як би пафосно це не звучало. Ну і звісно, треба радіти новому життю Маріуполя. Це – найбільше місто Приазов’я, найбільше місто неокупованої Донеччини, звільнене місто, але яке постійно знаходиться під пильним прицілом країни-агресора. Гуманітарний розвиток Маріуполя  та всього Приазов’я – гарантія цілісності території України. Ми не маємо повторити помилок із Кримом, де ми ще задовго до прямого вторгнення «зелених чоловічків» програли культурну війну, програли, до речі, без єдиного пострілу.

*Індекс розвитку культурного туризму було визначено за допомогою складної методології, яка включає аналіз багатьох джерел, у тому числі інтернет-джерел (Google-запитів, моніторингу TripAdvisor  та Booking.com), глибинні інтерв’ю з експертами та опитування потенційних туристів.

У кожному з приазовських міст оцінювалися три види культурних магнітів: магніти матеріальної культурної спадщини (архітектура, знакові місця, музеї, галереї, тощо); магніти нематеріальної культурної спадщини (кухня, традиції, обряди, звичаї, ремесла) та фестивально-подієві магніти.

Кожен з магнітів оцінювався за десятьма індикаторами, розподіленими на дві великі групи: інституційна спроможність та туристична привабливість.