Місцевий економічний розвиток: час діяти

Українське суспільство продовжує жити в очікувані позитивних змін. Протягом останніх років у різних сферах було запропоновано багато реформ, не всі з яких, на жаль, стали ефективними, або ще знаходяться "на півдороги".

За оцінками багатьох українських та європейських експертів, а також відповідно до опитувань громадян, однією із найуспішніших реформ за останні роки стала децентралізація. Саме вона перерозподілила сфери впливу та фінансові ресурси і дала величезні можливості територіальним громадам. Але разом з можливостями прийшли і надважливі виклики – тепер самі громади, а не райдержадміністрації чи чиновники з Києва, відповідатимуть за місцевий економічний розвиток своїх територій. Добре це чи погано? Європейська практика свідчить, що однозначно добре. Адже саме громади тепер самостійно зможуть створювати умови для економічного розвитку та конкурувати за інвестиції, робити свої території привабливими та комфортними для життя та ведення бізнесу.

Але чи зможуть?

В Україні після реформи сформовано 1470 територіальних громад, які об’єднали близько 11 тис. сільських селищних міських рад. Тільки 43 % з них пройшли всі етапи децентралізації та об’єдналися добровільно, решта – 57 % –об’єднані адміністративним шляхом. Фактично жителі даних територій жодних рішень про об’єднання не приймали, тому ніяк не відчули власного впливу на процес, а іноді, навпаки, сприйняли реформу вкрай негативно, як просте укрупнення, не зрозумівши суті і змісту децентралізації. Тепер місцева влада, яка обрана на цих територіях, ще має довести позитив реформи і забезпечити включення своїх жителів у процеси управління громадою, бо інакше на підтримку людей на наступних виборах їм можна не розраховувати.

Крім того, в значній частині громад, особливо там, де крім адміністративного об’єднання зверху були обрані очільники і команди без досвіду роботи, цей рік пройшов під знаком запуску управлінських процесів, складної передачі спільного майна комунальної власності районних рад та вирішення питань подальшого утримання закладів. Це вимагало нестандартних рішень. Як забезпечити утримання лікарень вторинної медицини, спортивних шкіл, клубів, про економіку та ефективність використання яких ніхто ніколи не думав. Це проходило в умовах жорсткої боротьби з пандемією, яка потребувала значних коштів. Тому до місцевого економічного розвитку не в усіх "доходили руки".

Але час диктує свої умови і зараз це питання вже постає як одне із найважливіших. Ті громади, які сьогодні поставлять це в пріоритет – завтра будуть лідерами.

Що маємо?

Економіка України серйозно відстала в розвитку від інших європейських країн за багатьма показниками. Зараз Україна займає 91[1] місце в світі за показником ВВП на душу населення. Темпи зростання економіки в Україні сягають не більше 4% [2], що точно не забезпечить нам економічного прориву та бажаної стабільності для громадян у найближчі роки.

Для стрімкого економічного зростання надважливим є включення в ці процеси місцевих територіальних громад, кожного їхнього жителя. Бо і ВВП, і податки формуються в конкретних територіальних громадах, в залежності від розташування, кількості жителів та умов, які створює місцева влада для роботи бізнесу.

Так, зараз не проста ситуація – і загальна світова криза, обумовлена COVID-19, і постійні законодавчі інновації (на кшталт необхідності підприємствам щорічно вносити відомості про кінцевих бенефіціарних власників). Це скоріше заважає, ніж допомагає працювати бізнесу чи розкриватись економічному потенціалу. Тотальна зневіра, недовіра до будь-якої влади, невпевненість у завтрашньому дні стали нормою нашого життя. Але разом з тим, кожен з нас має розуміти, що ні іншого часу, ні іншої країни у нас немає, і всі виклики, які дає нам життя треба здолати. І роль саме місцевої влади у цих процесах є провідною.

Ні для кого не секрет, що всі громади мають різні можливості, різні бюджети. Є громади багаті, а є бідні. З метою забезпечення певного балансу, в країні працює механізм горизонтального бюджетного вирівнювання. Громади, які на одного жителя отримують податку на доходи з фізичних осіб (ПДФО) більше, ніж в середньому по країні (3 432,88 грн), віддають до державного бюджету 50% коштів, які перевищують даний показник (реверсна дотація). Ці кошти, своєю чергою, йдуть у вигляді базової дотації менш заможним громадам, які мають надходжень податку на доходи з фізичних осіб на одного жителя менше, ніж в середньому по країні (2 808,72 грн). Те, що дана система вирівнювання зовсім не мотивує її учасників (як заможних, так і бідних громад) багато разів обговорювалося, але поки що це питання не знайшло рішення. Варто відмітити, що працюючи з місцевим самоврядуванням, я рідко зустрічала, щоб громада переймалася питанням рівня залежності від державної підтримки та при розробці стратегії розвитку громади визначала конкретний KPI – збільшення рівня доходів та відповідно податків на одного жителя, зменшення базової дотації. А це б варто було робити!

Що робити?

Загальний економічний успіх України складається із успішності кожної територіальної громади, кожного її жителя. Якщо усі громади будуть чітко працювати над підвищенням своєї економічної спроможності – результат не змусить себе довго чекати. Прорив можна зробити тільки знизу. І тут потрібна синергія і об’єднання можливостей місцевої влади, кожного підприємця та представника бізнесу, кожного жителя території, а іноді тих, хто з певних причин виїхав за її межі.

Нещодавно Український інститут майбутнього робив дослідження, де виявилося, що українці не мають своєї ідеї майбутнього, національної ідеї, яка б всіх об’єднала. Отже, саме ідея стрімкого економічного зростання від маленького до великого, максимального використання потенціалу кожної людини, кожного території, створення високої доданої вартості для розвитку та заможного життя кожного громадянина нашої країни та комфортних умов життя в кожній громаді може стати тією ідеєю, яка здатна всіх об’єднати.

Але починати таки треба з себе і голови своєї громади, депутатського складу. Інструменти зрозумілі – оптимізація використання ресурсів громади, розвиток людського капіталу, системні комунікації: спільно визначати точки зростання, шукати шляхи, ідеї, розробляти бізнес проєкти і презентувати свої території. Хто шукає – той знаходить. Але саме це сьогодні повинно бути в пріоритеті місцевої влади.

Щодо жителів громад – спробуйте самі запропонувати співпрацю місцевій владі, візьміть на себе ініціативу і давайте спільно рухати цей корабель. Коли ми співпрацюємо, народжується головне – взаємна довіра.

Є завдання і для державної влади і народних обранців. Крім необхідності забезпечити прозорі умови діяльності та стабільну роботу правозахисної системи, потрібно знайти нові шляхи для розвитку. Може настав час включити нестандартні підходи? На всіх зустрічах з представниками громад та бізнесом перше питання – відсутність доступних фінансових ресурсів, "дешевих коштів" на рівні європейських 1-1,5%, податкові пільги для новостворених підприємств. Якщо думати про успішне майбутнє – держава також має інвестувати. Хоча б невеликі кошти, але системно і прозоро на поворотній основі для розвитку підприємств, які не просто вирощують сировину, чи надають послуги, а створюють ланцюги доданої вартості, використовують інноваційні технології, створюють робочі місця. Особливо це стосується сільських територій. Таким чином, через певний час держава зможе зменшити дотації із бюджету, бо дає вудочку, яка реально впливає на економічну спроможність громад.

Ключове в цих процесах – об’єднання можливостей різних рівнів влади, бізнесу, експертного середовища, жителів, яке може дати нові можливості для економіки та надати людям віру та розуміння майбутнього.

[1] https://www.unian.ua/economics/finance/ekonomichniy-rozriv-mizh-ukrajinoyu-ta-krajinami-yevropi-zbilshivsya-doslidzhennya-novini-ukrajina-11517163.html

[2] https://www.epravda.com.ua/news/2021/06/23/675268/