"Квартирне питання" для агресора

Нещодавно у модерних соціальних мережах вирувало жваве обговорення - як вірно йменувати хмарочоси на тисячі "елітних апартаментів". У російській мові вже традиційно вживається запозичене з тамтешніх антиутопій термін "чєловєйнік". Наразі триває дискусія - чи варто запозичувати аналогії, прикладом англійською ("manthill") та українською ("людашник").

Але практика свідчить, що якесь слово для визначення цих пам'яток людській жадібності, недбалості та дріб'язкового марнославства все ж має бути. Особливо - якщо уважно подивитися кримські реалії. Особливо - у ширшому контексті.

Бо можна побачити паразитарний характер цих "архітектурних систем", які формуються, як правило за рахунок сформованої низкою поколінь урбаністичної інфраструктури та поступово її знищують. Звісно разом з екосистемами, тут узагалі без варіантів.

Один такий, здавалося б, цілком точковий феномен я вимушене досліджував більше десяти років "за місцем проживання", коли періодично доводилося чути про перспективи забудови євпаторійського парку біля озера Мойнаки.

До окупації ці наполегливі бажання "елітних забудовників" зупиняли дуже простим аргументом - а що, вам більше нема де у степу Західного Криму, навіть біля моря котлован рити? Чи обов'язково знищувати єдиний гай, вирощений людьми за двісті років наполегливих зусиль?

Примітно що навіть для найбільш епатажних владарів епохи "розвинутого Кучми" чи "внутрішнього Януковича" тут якісь червоні риси намацувалися. Жодне дерево до 2014 року там спиляно не було за будь-якої влади.

Та наразі справа не у тому, що окупанти звісно жодних берегів не бачать. Але й у тому, що реалізаторами злочинної забудови будуть ті самі материкові бенефіціари, що й "ходили через Саки на Мойнаки" десять років тому. Звісно у них є кримські обличчя, але є й київські. Та є й пітерські куратори.

І тому освоювати сорок мільярдів рублів на остаточному знищенні не просто останнього клаптика лісонасаджень західного Криму, але й двох санаторіїв, що до 2014 року мали унікальний успішний доробок у лікуванні церебральних паралічів та травм мозку для дітей усієї України, будуть не лише "сімферопольські бізнесмени", але й їх загальновідомі київські та пітерські "авторитетні" партнери.

Що мають величезний досвід девелопменту, яким вони навіть вихвалялися виданню "Форбс".

Дослідження цього цікавого родоплемінного кубла зробили експерти АРК, матеріалі. І тут для мене є важливою навіть не якість гіпсокартону київських "Новопечерських липок" чи "Ocean Plaza", про яких пише Асоціація у цьому розслідуванні. Але й про те, що біографія кубла "володарів людашників" очевидно вкладається у лінійку підривної роботи відповідних служб Російської Федерації проти української державності протягом тридцяти років.

До речі цікаво чи є у мене читачі у відповідних київських житлових комплексах. Буду вдячний якщо вони поділяться враженнями від досвіду життя у людашниках. Збиратиму ці емоції звісно для подальших наукових досліджень.

Два відтінки коричневого

Для дотримання певного балансу в питанні жадібності та марнославства з "квартирних питань", яке, що загальновідомо, псує людину, додам дві історії про "індивідуальне житлове будівництво" в окупованому Криму.

Ну щоб писати не лише про "людашники" потужного кримсько-київсько-пітерського бізнесу, зведені на костях тисяч українських дітей.

Перша брудна історія "вариться" у соціальних мережах півострову вже декілька тижнів. Вона пов'язана із будівництвом Марією Волконською, ключовим обличчям російської пропаганди, басейну у власному котеджі в Сімферополі.

Головна редакторка "Кримської газети" що не вилазить із всіляких заходів з "викриття українського нацизму" та живе у красномовному Кар'єрному провулці, звісно не переймалася питанням якихось там сусідів, для яких експерименти із котлованом у скелі для глибинного пірнання пані Марії вилилися у руйнацію власних будівель.

Примітно що цілком обґрунтований протест сімферопольців окремі ключові кримські колаборанти не зам'яли, а навпаки висвічують, із цинічними коментарями "це тобі не про Україну писати". Бо, здається, пані Марія, крім рутинного виконання "державного замовлення" у своїй нетленці також трохи "вишивала джинсу" у цьому виданні на суто комерційні кошти у міжклановій боротьбі. Звісно із тим самим рівнем чорноротості, як і про "українських радикалів", просто щоб руку не збивати. Ну й просто інакше там не виходить мабуть. Ну а сімферопольскі бандити, герої опусів пані Марії. це ж не українські міністри, вони люді прості та звикли "конкретно питати за базар". Ось такі цікаві "утиски преси", із очевидним наступним розвитком подій, наразі спостерігаємо.

Та від фундаментальних проблем гігієни ротової порожнини пані Марії можна перенестися до не менш гострих проблем гіпоталамусу та гіпокампу головного мозку пана Михайла Харченка, генерального директору держпідприємства "Антонов".

Бо цей добродій декілька років послідовно забував вказати у деклараціях свій готель "Villa Rosa" у Коктебелі, якій наявний не лише в українських реєстрах, але й у окупаційних. Де вказане, що нібито пан Харченко перереєстрував готель як нерухомість "за російським законодавством" у листопаді 2020 року. Але звісно користуватися результатами роботи підприємства ніхто не забував.

Нагадаю, що згідно "путинських указів" володіти земельними ділянками у "прикордонній зоні", до якої окупанти віднесли й Коктебель, "іноземним громадянам" тобто людям без "російського паспорту" у 2020 році вже було "заборонене". Тому питання кольору паспорту бенефіціара "Villa Rosa", у вимірі справжніх життєвих цінностей керманича ключового підприємства вітчизняної оборонної авіаіндустрії тут навіть не виникає.

Примітно що пан Харченко, коли журналісти "Схем" прийшли обговорити з ним ці актуальні питання розладів його пам'яти, просто попросив їх залишити кабінет. Ну хоча б флешку з камери у них не витягували і то добре.

Але тут для повноти картини можна було б порадити пану Харченку, для спростування усіляких наклепів "американських посіпак з Радіо Свобода", надати інтерв'ю згаданій вище пані Волконській, де аргументувати власну позицію щодо готелів у класичному дусі "мене там немає".

Бо спільні "квартирні проблеми" об'єднують, а читачам та глядачам цього гендерно збалансованого інтерв'ю було б цікаво розрізняти усі наявні там оцінки коричневого щодо Михайла та Марії.

Принагідно нагадаю, що до скасування закону про "вільну економічну зону в Криму" залишається дві доби.