Фатальний дуумвірат: вагнергейт як симптом невиліковної "хвороби" влади

Зазвичай люди на своєму досвіді переконується: хибними виявляються рішення, які приймаються за нестачі інформації. Шанс помилитися збільшується, коли рішення приймається в умовах браку експертизи. Коли ти не можеш порадитися з тими, хто має досвід як перемог, так і невдач.

І коли ти робиш помилку, у тебе завжди є кілька сценаріїв поведінки. Певну помилку можна виправити. Тоді все просто. Але іноді виправити вже нічого неможливо, і тоді ця помилка або перетворюється у досвід і висновки — правильні або хибні — або ж ти психологічно починаєш заперечувати сам факт помилки і виправдовувати свої дії. Обманюєш себе і всіх оточуючих.

Така брехня може стати трагедією навіть у приватному житті. Але коли це роблять люди, які керують державою — це трагедія для країни. Під загрозою можуть опинитися добробут, здоров'я чи навіть життя людей.

Глибоко переконана, що історія з провалом спецоперації по захопленню бойовиків з російської ПВК "Вагнер" — це історія про фатальну помилку, допущену через надмірну віру у власну винятковість та унікальну компетентність. Це помилка людей з безмежним почуттям власної значущості.

Я проти звинувачень у свідомій зраді когось із двох очільників держави (так, фактично країною керує дуумвірат Зеленського та Єрмака, і в цьому уже немає секрету), поки немає беззаперечних доказів. Якщо ми прагнемо жити в європейській правовій державі, звинувачення не мають бути голослівними. Але треба усвідомлювати: саме влада винна у надмірній політизації цієї справи. Брехнею та спробами уникнути неприємної для рейтингів правди офіс Зеленського дав козири не тільки опозиції, але й розлютив мільйони небайдужих українців.

У вагнергейті прослідковуються симптоми системної хвороби, що властива владі зараз. Це тяжка і, схоже, "неоперабельна" некомпетентність, ускладнена патологічним невмінням визнавати та аналізувати власні помилки. І цьому є кілька ознак.

1. Ані Єрмак, ані Зеленський не усвідомлювали рівень операції, складність її підготовки та проведення, всю сукупність можливих вигод, які Україна могла отримати в разі її успіху. Найбільшу огиду викликає позиція Банкової та її спікерів про те, що операції взагалі не було, бо "хіба може українська розвідка так розробити та спланувати?". Ця версія брехні виникла на Банковій, бо там гадки не мають, який шлях пройшла українська армія та військова розвідка за 7 років війни з Росією. Яку кількість спецоперацій провели і скільки завдали шкоди окупантам та колаборантам. І коли перед владою постало питання проведення чи непроведення операції, вони, як виявилося, більше довіряли Лукашенку, аніж своїм військовим.

1. Офіс президента думає не про те, як допомогти Україні виграти у війні чи покарати злочинців, які вбивали українських військових та цивільних. Офіс президента думає в парадигмі "як би чого не вийшло". І що краще: хай Лукашенко, друг Путіна, ловить злочинців, що вбивали українців, ніж українські розвідники. Боягузи війну не виграють.

1. Єрмак та Зеленський тотально не готові визнати некомпетентність у міжнародних справах. Вони не врахували, як вдарить по репутації України відмова від операції, в підготовці якої приймали участь наші союзники. Знову ж, це зухвале нерозуміння власного місця на мапі світу та рівня власної кваліфікації в прийнятті рішень на кожному етапі операції.

1. Для прикриття власних помилок використовується цинічна і примітивна брехня. Якщо ви вирішили "злити" зухвалий та ретельно пропрацьований план українських розвідників, бо "не ми хочемо міжнародного скандалу", "не хочемо ризикувати життям людей в літаку" чи просто "стало страшно", про це варто відверто сказати. Але точно не вигадувати 300 версій брехні.

Вся інформаційна складова спроб забрехати "вагнерівців", на жаль, нагадує російську риторику "багатьох правд" щодо збитого Боїнгу. "Це Український БУК. Ні, це український винищувач. Це бойовики, але випадково. АЛЕ ЦЕ ТОЧНО НЕ МИ". Якщо Офіс президента вирішив відмінити операцію з посадкою літака і ризикнув тим, щоб видати вагнерівців Лукашенку, то про це не треба брехати. Правда в цій історії могла би критикуватися, але тоді б українське суспільство та компетентні люди оцінювали реальні аргументи "за" та "проти" рішень влади. Ми би мали предметну дискусію, а не парад брехні.

Усі ці чотири фактори нагадали мені таку категорію кримінального права, як злочинна самовпевненість. Це вид злочинної необережності, коли злочинець міг передбачити усі можливі небезпечні наслідки своєї дії або бездіяльності, але легковажно розраховував на їх відвернення.

І це, як на мене, історія про наш владний дуумвірат. Чи складно було, враховуючи весь досвід роботи з Лукашенком, очікувати від нього обману та роботи на Путіна? Він на Путіна працює 20 років, але Зеленський та Єрмак чомусь вірять у те, що Лукашенко більш надійний, ніж українські розвідники. Чи складно було прорахувати, що правда про операцію розкриється? Чи складно було зрозуміти, що якщо ти звільняєш всіх незгодних з твоєю думкою, то врешті-решт залишишся з некомпетентними радниками та виконавцями, які доведуть тебе до фактичної зради українських розвідників? Зради з боку офісу глави держави.

Як на мене, така форма зради — ненавмисна, через неусвідомлення наслідків — не менш злочинна, ніж зрада свідома. Бо такі дії мають непередбачувані руйнівні наслідки.

На жаль, це відбувається не тільки з сектором військової безпеки. Вагнергейт — лише симптом хвороби. В час, коли світ переживає одночасно кілька значних викликів — пандемію коронавірусу, енергетичну кризу, кризу відносин двох найбільших економік Китаю та США, глобальну гібридну агресію Росії — самовпевнені і некомпетентні люди на чолі держави ненавмисно, але дуже послідовно погіршують шанси України не тільки стати успішною країною, а в принципі вижити як незалежній європейській державі. Бо кожну з перерахованих криз українська влада не допомагає вирішувати, вона їх посилює та примножує.

Чи зможе це виправити Зеленський? Зможе перезавантажити своє оточення на більше адекватне та компетентне? Почати приймати більш професійні рішення в усіх сферах, за які береться він та його монобільшість? На мою думку, вікно можливостей для шостого президента та його "віце-президента" вже майже зачинено. Важливо, щоб їх політика не зачинила вікно можливостей для України.