Чи порушує постановка дітей на облік їхні права

Сьогоднішній день почала з монографії О.М. Оніщук «Зловживання батьківськими правами: теоретико-правові засади», що класифікує батьківські права, розмірковує щодо зловживань і аналізує судову практику. Підсумовуючи викладений матеріал, автор пропонує один із висновків, який наштовхує мене на написання цього тексту: зловживання батьківськими правами мають дві основні форми, а саме вчинення дії і бездіяльність. Відповідно дії при зловживанні батьківськими правами слід поділяти на дві групи: 1) зловживання правом у формі дії, яка спрямована на заподіяння шкоди дитині; 2) зловживання батьківськими правами без наміру заподіяти шкоду дитині.

Безперечно, все це має місце. Та чи в усьому винна лише родина, де виховується підліток, дії чи бездіяльність батьків? Надто коли йдеться про неповнолітніх, які скоюють правопорушення.

Давайте поговоримо не тільки про те, як батьки розпоряджаються своїми права, а й як це роблять самі діти.

Якщо проаналізувати дописи у «Фейсбуці», то останнім часом складається враження, що у нас країна підростаючих рецидивістів.

Неповнолітній потрапив у ДТП і вбив кількох осіб, неповнолітні напали на поліцейських, неповнолітні вчиняють булінг, неповнолітні тероризують викладачів, неповнолітні погрожують батькам, неповнолітні приносять наркотики в школу й роблять «закладки»...

На мій погляд, це відбувається повсюдно тому, що неповнолітні розуміють перспективу безкарності своїх дій, адже до 16 років (у девкин випадках до 14) їм нічого не загрожує, оскільки вони є неосудними.

Безперечно, ви будете праві, якщо подумаєте, що саме сім’я є головним соціальним інститутом і прикладом для дитини. Але, нажаль, це не є безперечною гарантією того, що батьки завжди можуть упоратися зі своїм чадом.

Система контролю й суспільного осуду дорослих не працює для нового покоління. Адже їх цікавить тільки думка підписників у соціальних мережах і передбачуваний дохід від вчинених правопорушень.

Розмірковуючи над можливими інструментами реагування на таких дітей саме для превенції їхніх правопорушень і недопущення розвитку свідомості злочинця, я дійшла висновку, що проблематика лежить не тільки в площині сім’їй дитини, а і в оточуючих, тих, хто до останнього буде заплющувати очі на ризики й перші дзвіночки проблем з девіантною поведінкою: сусіди, школа, місцеві чиновники –все задля того, щоб не зламати дитинці долю. Не бачу, не чую, боюсь батьків.

Можливо, якби така інформація вчасно дійшла до ювенальної превенції й дітей з проблемною поведінкою поставили на профілактичний облік, а за нормальну поведінку через рік зняли, багатьох негативних наслідків вдалося б уникнути.

Звичайно, питання постановки на облік неповнолітніх, як і перелік приводів, дискусійне, адже йдеться про їхні права. Більш того, суспільство й надалі може робити вигляд, що це проблеми лише родин, де виховуються діти, які скоюють правопорушення. Але одного разу трагедія, описана кимось у соціальних мережах, може стати реальністю саме у вашому житті. Подумайте про це, вкотре читаючи черговий допис у стрічці й обговорюючи чиюсь негідну поведінку. Адже діти виростуть і проблеми, з якими можна було б колись упоратися, трансформуються.