ПІДСТУПНА ПАСТКА АБСОЛЮТИЗМУ, В ЯКУ ПОТРАПИВ ЗЕЛЕНСЬКИЙ

Падіння добробуту в Україні є наслідком спотворення економічної та політичної системи держави. Відбувається повне або часткове невиконання нею та її органами на місцях своїх прямих обов’язків. Наслідок: бідність, безробіття і смертність від захворювань, як відомо, найгірші у Європі.

Подібна ситуація зі зламом державних і суспільних інститутів та зубожінням людей, вже була у 1991 і наступних роках. Сьогоднішня економіка, як і тоді, не самовідтворюється і не зростає, її структури не капіталізують доходи у виробництво, робоча сила пригнічена та декваліфікована. Як і на початку 1990-х років, держава практично перестала захищати права громадян, поліція та інші правоохоронці служать не народу, а вищому чиновництву та крупному капіталу.

Слабко демократична Україна, що виникла на початку 90-х років, була перетворена у олігархічний устрій, який існує вже більше 20 років. Керманичі країни у ці роки зрадили ідеалам національно-демократичної революції 1991 року і почали діяти на свій посткомуністичний розсуд, в основному просуваючи інтереси окремих фінансово-політичних груп взамін на підтримку останніми чинного президента на наступних виборах.

Нова влада, яка формально належить одній політичній групі, а точніше одній самодержавницькій особі, як відомо, заявила про власну антиолігархічну позицію. Проте тільки на рівні намірів. Політична монополія поки що просуває інтереси окремих кланів бізнесу та свого соціального класу. І в той же час йде пошук засобів вичавлення з політичної обойми головного опонента чинного президента (як він вважає) - П. Порошенка. Виглядає, що, як і за попередніх президентів, вище керівництво шукає тих, на кого спиратися, і відсуває від годівниці бізнесменів з іншого табору. Зараз, як можна зрозуміти з різних повідомлень, напружились відносини з головним донецьким олігархом. Але невідомо, з якої в дійсності причини. І тому не виключено, що причиною є особисті відносини чи бізнесові розборки (наприклад, між найбільшим виробником електроенергії та найбільшим її споживачем - Коломойським). Тобто напругу між Зеленським і Ахметовим рано називати боротьбою з олігархатом. Вище чиновництво, окрім того, сподівається подавити політико-економічну активність олігархів прямолінійними її заборонами та тавром багатіїв по списку від РНБОУ. При цьому сама економіка та владні інститути залишаються без змін. До того ж, олігархічні холдинги сьогодні ніби "законно" вбудовані у державні та суспільні інститути (бо вони діяли формально в межах прийнятих раніше законів). Отже реалізація подібного підходу скоріш за все закінчиться новими корупційними скандалами, а олігархат буде успішно захищати свої права або через лояльні суди, або включаючи таємні перерахування (в тому числі через ланцюжкиофшорних рахунків).

Заявляючи, що олігархи є злом для держави, офіційна влада не скасовує законодавчих норм, які створюють оазис для вирощування фінансових баронів. Зокрема, зберігаються усі можливі витоки появи нових олігархів (наприклад, приватизація великих державних підприємств в одні руки на "прозорих" конкурсах чи шляхом погашення заборгованостей компанії) і влада сподівається, що вони будуть віддані їй. Окрім того, ніби бажаючи віддалити старих фінансових верховодів від бюджетних потоків та приватизації державного майна, владна верхівка не вносить у відносно спорожнілу після цього державну машину чинники демократії, свободи, верховенства права та інші цінності європейського державотворення. Президент та його помічники, навпаки, почали процес концентрації влади у першої особи та підпорядкованих йому органів (перш за все РНБОУ й Офісу Президента), фактично не допускаючи відновлення дійсних владних повноважень Верховної Ради, Кабміну, судочинства. А це повністю суперечить європейському підходу, за якого демократичні революції та реформи (починаючи з Великобританії у 17 столітті) полягали у передачі владних повноважень від абсолютистських режимів до парламентських демократій, як механізму широкого народного представництва у владі і вільної політичної конкуренції.

Авторитаризм – домінуюча модель в азійських державах, в тому числі у Росії та Білорусі. Можна сказати, що сьогоднішня Україна рухається зовсім не у європейському напрямку. Курс на Євросоюз перетворився у суцільну демагогію та звинувачення європейців у дискримінації нашої країни. До речі, відновлення компетенції Верховної Ради залежить саме від Зеленського, який має зрозуміти суть демократії, розподіл влади між її гілками і необхідність противаг у системі влади, як цього потребує європейська модель.

Проте можна зрозуміти бажання президента країни контролювати законодавчий орган. Зеленському, як й іншим гарантам Конституції раніше, здається, що пропрезидентська більшість у парламенті гарантує йому просування будь яких ініційованих ним і його оточенням законопроектів, а також особисту безпеку на високій посаді. Проте, як можна побачити, це помилкова позиція. Жодний з українських президентів, які мали підпорядковану їм більшість (Кучма-2, Ющенко, Янукович, Порошенко), не досягав позитивних для країни і для себе результатів: зростання добробуту, високих темпів розвитку, обрання себе на другий термін, уникнення людського осуду і гніву нерідко працює на антинародні замовлення фінансово-промислових груп. Думаю, що з таких причин з’явилися підступні проекти грального бізнесу, який тепер звільнений від оподаткування, легалізація продажу марихуани та інші. По-четверте, президентські ініціативи не проходять критичну парламентську оцінку, що приводить до нерідко примітивних пропозицій глави держави. У підсумку чинний президент, як і його попередники, виглядає слабким, некваліфікованим, невпевненим і непродуктивним, а усі ми, уся країна знаходиться у трясовині, не маючи поступального руху. Зеленський – у пастці абсолютистської влади (вже після написання цієї статті він показав себе авторитарним володарем), а українці – у злиднях і зневірі.

Отже, вихід з глибокої кризи потребує, як мінімум:

- системних змін, які повернуть в Україну демократію, свободу, добробут громадян та достатні соціальні стандарти, що базуються на європейських цінностях;

- обмеження повноважень президента країни в питаннях участі в парламентських виборах на боці окремої партії, формуванні уряду і внесенні кандидатур членів уряду, впливу на законодавчі ініціативи та кадрові рішення парламенту, внесенні законопроектів, які обмежують права українських громадян та вносять інші авторитарні зміни до Конституції України;

- усунення олігархічних кланів, як чинника політичних і фінансово-економічних процесів в країні, перебудови економічних та механізмів, які використовуються сьогодні олігархами для самозбагачення за рахунок держави і громадян; покарання за приховування доходів в офшорних юрисдикціях;

- кардинальне реформування економіки відповідно хартіям і директивам ЄС, включаючи антимонопольне регулювання, приватизацію державних підприємств, податкову систему, емісійно-бюджетне кредитування тощо.

А починати треба з термінового переобрання Верховної Ради, яке дасть змогу уникнути парламентської монобільшості будь якого кольору та відродити демократію, економічне зростання і людський добробут в Україні.