Зеленський і польський шанс

Президентство Зеленського досягло якраз свого екватору. І вже можна підводити великі підсумки і щодо нього, і щодо його команди.

Він став президентом на втомі людей від старих політичних еліт з покоління комсомольців 80-х років. І використав по повній свою телепопулярність в якості коміка що висміював цих політиків.

Секрет його популярності досі саме там – в образі простого хлопця, який висміює цих жирних котів. І з яким ти звик зустрічати всі свята – Новий рік, коли телевізор забитий продуктами кварталу 95. Який насправді завжди виступав бойовим загоном в армії олігарха коломойського, який і фінансував всю цю історію на своєму каналі 1+1. І який зберіг свій вплив і статки донині. Але для більшості аудиторії з невибагливим смаком такі складнощі в голову не лізли й досі не лізуть.

Саме тому близько чверті українців, які повірили в Зеленського як в останню надію, не хочуть цю надію втрачати. І готові вірити в стару як світ казку, яку зараз розкачує оточення зеленського. Мовляв, зеленський сам дуже хороший і хоче всього хорошого, не краде сам. А всі помилки – то оточення. І злі олігархи, які не дають сміливому романтику міняти Україну.

Реальність геть інша. Все президентство зеленського – це спроба балансувати між різними групами в середині країни. І подобатися усім. Виходить все гірше, але не можна не відмітити, що він як досвічений шоумен відчуває, що хочуть почути більшість людей. І в потрібний момент це говорить. Поки більш-менш працює. Але все менше.

Зеленський прийшов до влади на хайпі і з повною відсутністю професіоналів. Наприклад, у список його партії, яка раптово виграла вибори, потрапила величезна кількість абсолютно випадкових людей, які не здатні ні до яких нормальних законодавчих дій. І чию лояльність можна купити тільки грошима.

Сам Зеленський – людина хворобливо чутлива до критики і не бажає як колишній артист поруч з собою інших зірок. Він оточує себе людьми, які готові лестити йому і які не можуть скласти конкуренції в публічному просторі. І які не мають особистих політичних амбіцій. Класичний прикладом є прем(єр-міністр денис Шмигаль – дуже зручний персонаж, на якого можна скидати негатив, і який старанно виконує будь-яку команду Зеленського.

Саме тому за ці 2 роки він розсварився майже з усіма людьми, які привели його до влади і зробили його перемогу можливою. Останньою такою людиною був спікер Дмитро Разумков. Який фактично витяг свого часу і президентську і парламентські кампанії-2019 року. Коли він один по суті віддувався за всю команду Зеленського, ходив по всіх каналах і давав інтерв*ю. Але коли став спікером, то відмовився бути простим виконавцем забаганок президента. Він дослухався до опозиції і відмовлявся порушувати закон та регламент. Це викликало дедалі більшу напруженість у стосунках між Зеленським і ним.

Але точкою неповернення стала історія з так званим законом про деолігархізацію. Тобто, черговим трюком Зеленського, щоб показати, як він нібито бореться з олігархами. А в реальності – незаконна спроба надати собі і очолюваній ним раді національної безпеки та оборони своїм особистим рішенням призначати людину олігархом та вносити її у реєстр олігархів. А потім – розводити її на гроші. Разумков вирішив відправити цей законопроект на розгляд до Венеційської комісії. Що викликало лють у Зеленського. І скоріш за все невдовзі Зеленський дасть команду зняти Разумкова.

Замість людей, з якими він приходив до влади, Зеленський оточив себе лестунами та зручними людьми з колишніх влад. Які допомагають йому впроваджувати свої популістичні забаганки у спробах зберегти рейтинг поза всяку ціну, та, як пишуть медіа, заробляти гроші на корупційних схемах так званого Великого будівництва. Тобто, широкомасштабної програми побудови доріг та інфраструктури по країні. Які за свідченнями ЗМІ, здійснюють кілька компаній, наближених до керівництва країни і мають з цього величезні чорні відкати.

Чи не головним негативним символом президенства Зеленського став Андрій Єрмак. Особистий друг Зеленського, який до цього займався кінопродюсингом та лобіюванням інтересів власників вуличних ларьків у Києві. І от ця людина, яка займає секретарський по суті пост голови офісу президента, зараз став фактично правою рукою і головним центром сили. Хитрими інтригами він вижив з оточення всіх, з ким Зеленським прийшов до влади. Він супроводжує Зеленського всюди, на фото президент набагато частіше з ним, а не з першою леді.

За інформацією ЗМІ, Єрмак вміє лестити Зеленському і створює ілюзію своєї незамінності. Паралельно в Офіс президента набрані люди з заплямованою репутацією, зате віддані особисто єрмаку і готові на будь-які дії для впровадження політики Зеленського-Єрмака. Наприклад, Олег Татаров, колишній речник МВС часів Януковича. Який під час Майдану свідомо брехав про те що майданівці самі вбивають себе і відбілював беркут. І який тепер очолює у Єрмака відділ правоохоронних структур та судів. Якого особисто Зеленський врятував від відповідальності, коли його підозрювали у дачі хабаря.

Чи Руслан Демченко, людина, яка очолює відділ по розвідувальній діяльності. І яку підозрюють в тому, що вона є російським агентом впливу, адже в 2010-му році він був одним з авторів так званих Харківських угод Януковича-Путіна. Згідно яких російські війська отримали право залишитися в Криму до 2042 року і збільшити свій контингент. Що й дало потім можливість кремлю здійснити анексію Криму.

Не дивно, що Зеленський потрапив у скандал із вагнерівцями саме через Єрмака. Адже за інформацією ЗМІ, саме Андрій Єрмак відповідальний за зрив міжнародної спецоперації українських, американських та турецьких спецслужб по витягуванню з росії найманців, які відповідальні за збиття малазійського боїнгу над Донбасом в 2014-му році. А також за збиття українських військових літаків – наприклад в Луганському аеропорту, де загинуло 49 десантників 25 бригади.

Цей скандал набирає обертів, не дивлячись на брехню самого Єрмака та блогерів, які працюють на його інтереси. Всі вони понад рік намагалися спочатку впевнити що операції не було, потім казали, що це був просто план. Тепер вони замовкли. А люди Зеленського у парламенті – наприклад, депутатка Мар*яна Безугла – роблять все можливе, щоб зірвати й втаємничити розгляд цієї справи. Яка в перспективі може стати якщо не причиною імпічменту для Зеленського, то тим, що підірве його позиції остаточно.

Із Зеленським сталася досить важлива метаморфоза за ці 2 роки. Свою діяльність він починав з того, що хоче миритися з Росією, просто перестати стріляти і шукати мир в очах Путіна. Але всі українські президенти, окрім Януковича, швидко розуміють одну істину. В Україні немає на кого опертися в світоглядних речах окрім власне українців. А за останні 8 років склалася вже остаточно дві третини українців, які мають узгоджений погляд на те, що Україна хоче бути незалежною, говорити українською мовою та йти на Захід. І що якщо ціною миру є відмова від цих речей – то такий мир є зрадою.

Свого часу за Зеленського проголосувало 3 великих групи. Одна – це його особисті прихильники, близько 30 %. Друга група – це проросійський електорат, який сподівався що Зеленський згорне українізацію. Третя – це ті хто голосував проти попереднього президента Порошенка.

Проросійський електорат майже одразу відвернувся від Зеленського, коли той не почав відверто лягати під Путіна. Ті, хто були проти Порошенка, абсолютно не підтримали спроби миритися з кремлем. І навіть особисті прихильники Зеленського досить вороже сприйняли ці спроби примирення. Тому Зеленському, в якого на початку цього року катастрофічно впав рейтинг прийшлося різко міняти політику в бік українськості. Плюс електорат не міг йому пробачити того що Зеленський очевидно показав свою непрофесійність та відсутність підтримки людей та реальних дій у боротьбі з коронавірусом. Плюс гігантські скандали з оточенням Зеленського, наприклад, депутатом Тищенком, чий ресторан велюр продовжував працювати для своїх депутатів в розпал локдауну. І якого сам Зеленський знову ж таки врятував від відповідальності.

І тому команда придумала гарний крок – атакувати відверто проросійського політика Медведчука. Чиї три телеканали ще й вели агресивну антизеленську пропаганду, вбиваючи залишки його рейтингу.

Тому за допомогою ради безпеки та оборони була придумала схема по введенню санкцій в обхід рішення судів. Плюс Зеленський різко змінив риторику на жорстко проукраїнську, були закриті 3 проросійські канали Медведчука, піддані санкціям власники проросійської інфопомийки страна.юа, в суді розглядається відклик ліцензії у ще одного проросійського каналу наш. Щоправда, більшість санкцій носять декларативний характер і не впроваджуються в реальності. Наприклад гучні санкції проти контрабандистів так нормально і не запрацювали.

Тим не менше, все це допомогло зупинити падіння рейтингу і на певний час послабило градус ненависті з боку патріотичної громадськості. Однак кількість скандалів в оточенні Зеленського та навколо нього самого росте. Як і напруга в його команді. Дуже великим дестабілізуючим фактором може стати нещодавній замах на ще одного помічника Зеленського – Сергія Шефіра. Давнього друга президента та його колегу по кварталу 95.

До цього всього додаються економічні проблеми на тлі газової кризи, яку нав*язує Росія Європі та нове загострення бойових дій на Донбасі, яке Зеленський за традицією замовчує.

Президент стоїть зараз на перехресті. До наступних виборів зовсім недалеко. Але ні команди, ні серйозних здобутків у нього нема. Нема і партії – адже партія слуга народу так і не стала реальною силою, а є повним заручником особистого рейтингу зеленського. Тому шансів ні на окрему перемогу, ні на навіть нормальну фракцію в наступному парламенті без особистого бренду президента вона не має.

Вічно робити вигляд і створювати ілюзію вже не виходить. Всі реформи гальмуються – як наприклад судова, яку Зеленський особисто обіцяв провести Заходу. А плюс до цього – світ навколо міняється шаленими темпами. І ні у Зеленського, ні у його оточення немає розуміння, що робити, окрім докорів Заходу – мовляв чому ви нас кудись не берете.

Напевно, чи не найважливішою метою президентства Зеленського є покращення стосунків з нашим найважливішим партнером – Польщею. Де є свої успіхи, є певні труднощі. Нам потрібно відкинути примари минулого і перестати проводити політику, коли мертві стоять між живими. Українці і поляки мають нарешті вирішити назавжди всі проблемні моменти з минулого, поховати своїх мертвих, перестати дозволяти минулому стояти перед майбутнім.

Україні та Польщі потрібно зрозуміти, що природній союз 2 країн, народжених в Річі Посполитій, зможе забезпечити для нас обох гідне місце у 21 столітті. Яке все більше починає нагадувати 18 століття з його імперіями, які поглинають маленькі країни.

Якраз напрямок поглиблення союзу з Польщею як найближчою ментально та історично країною до України, є тим виходом, який би міг допомогти Україні подолати чимало криз. І стати нашим країнам регіональною потугою, здатною протистояти віку нових імперій, який настає у світі. І Зеленський, який не псував стосунків з поляками, якраз має шанс посиленням цього союзу перебити весь той негатив, про який ми говорили вище.

Українцям і полякам слід нарешті відкинути історичні проблеми минулого, перестати мірятися хто кого більше упосліджував в минулому. І натомість об*єднатися в міцний регіональний союз, в перспективі – таку собі нову Річ Посполиту кількох народів. І саме ця ідея могла би стати для Зеленського його магнум опус, тим що надасть його президентству головне осердя. І перекриє і розчарування у внутрішній політиці, і провали у зовнішній. Час для цього ще є.