Чи почнеться третя світова з України?

Останні декілька місяців в Україні та за її межами активно ведеться суспільний та політичний діалог. Стосується він стягування понад 100 тисячного угрупування московських військ.

Щобільше, подекуди це переходить на істерику з черговим «Путін нападе». 

То там то тут лунає:

«Ми у напівкільці»

«Вусатого таргана притисли, і нападу слід чекати з Білорусі»

«На окупованих територіях підвищують платню найманцям, у перед очікуванні боїв»

«Завтра, максимум післязавтра почнеться війна!»

мацковські ординці будуть бомбити міста, і зупиняти їх нікому».

Ну як висновок з цього випливає

 «Україна здасться і не буде захищатись».

Хочу нагадати для всіх хто так реально думає…

Дорога наша «диванно-аналітична сотня», з кінця 2013 року у нас почалась війна. Спочатку Москва напала на нас інформаційно. Заявляли що:

«Майдан куплений», що «люди втомились», що «майдан чи то розійдеться, чи то його розженуть». 

Потім сталась революція гідності, війна вже переросла у гібридну. Окрім інформаційного тиску на українців додались ще й каральні акції московських вертухаїв. Вони викрадали людей в києві. Вони переодягались у форму беркуту. Вони шляхом пропаганди у церквах московського патріархату намагались зробити «розкол» суспільства глибинним та таким що призвів би до громадянського протистояння на вулицях українських міст. Навіть з втечею ЯнукОВОЧА, використовуючи інструмент «антимайдану» вони намагались хитати суспільство. І всюди окрім Донбасу антимайданівцям «надавали по морді». 

Справжні проблеми були тільки у тих регіонах, куди протестуючих звозили тупо з московії - Ростова, Краснодара і т.д. 

На цих же протестах «українців» були помічені і чорти типу «мотороли» чи інших неповноцінних тварин з російським паспортом.

Коли Антимайдан провалився, то почалась фаза відкритого військового протистояння.

У ньому ми знаходимось вже 8 років (Путін вже напав!).

І повірте, якщо не трапиться чуда, то у цьому відкритому військовому протистоянні ми зав‘язли на роки й десятиріччя.

Я відверто не розумію чим 100 тисячне угрупування мацковії 2014 року, відрізняється від сьогоднішнього. Вже тоді, в кінці 2014 року ризики повномасштабного наступу на Україну для московії були позамежними. А з того часу у нас багато що змінилось: техніка, сучасне озброєння, модернізовані танки, Безпілотники, джевеліни, зв‘язок і ще багато чого що вже складає державну таємницю.

Та про що взагалі казати, певна частина армійських підрозділів взуття нормального не мали чи форми за розміром. 

Але московія тоді вже зробила крок назад.

2014-го року не було 300 тисяч ветеранів війни. Але вже тоді московський карлик не ризикнув почати військову операцію, про яку ми чуємо слово в слово і тепер.

Все для чого він ганяє вздовж наших кордонів своє гарматне м‘ясо, має назву - міжнародний тероризм. А, як відомо, мета терористів це не перемога, а залякування.

І це залякування не припиниться, допоки старий божевільний імпотент ліліпутін живий, і створена ним система жива.

Він буде ганяти танчики довкола наших кордонів допоки країни заходу будуть вимушені спонсорувати його розваги купівлею сировини у країни-бензоколонки.

Окремо хотілося б згадати те, що багато з наших співгромадян дивним чином розраховують на військову допомогу країн НАТО, а особливо США.

Люди добрі…я люблю Америку, я був там, маю багато друзів діаспорян з США…але морські піхотинці не будуть воювати замість нас. Крапка!

Вони не воювали замість нас 2014-го, не будуть і в майбутньому. Це не їх завдання. Бійці Армії США не будуть гинути замість нас.

Те що США справді можуть зробити для безпеки цивілізованого світу, це посилити постачання зброї та амуніції для ЗСУ.  

І вони це роблять, але на жаль не так швидко, як це потрібно.

Більшість країн європи теж бояться займати остаточну та непохитну позицію, а військову допомогу надають ще млявіше.

Складається враження що вони дійсно набажають розуміти, що якщо Україна впаде, то за 10 років «терористичні республіки» під триколором почнуть з‘являтись вже на території Євросоюзу.І це вже буде кінець вільної європи та всього вільного та демократичного світу.

Складається враження, що швидко всі наші партнери змогли зробити тільки одну річ, викрутити руки Україні та змусити підписати будапештський меморандум.

Проте, маючи холодний розум все одно висновок однозначний.

Як таке, велике загострення військових дій малоймовірне.

В штабах мокшан розуміють, що Україна не Сирія. Втрати їх гарматного м‘яса будуть поза межами здорового глузду. 10-20 тисяч загиблих за день протистояння - це оптимістичний прогноз для них. 

Що вони отримають як результат? Десятки та сотні тисяч загиблих мокшан, нульові територіальні надбання, та зменшення кількості проросійських настроїв в українському суспільстві до рівня похибки (важко любити тих хто прийшов тебе вбивати).

Країни європи теж не будуть у захваті. Біженці, харчова криза, порушення технологічних та сировинних ланок виробництва, відсутність виплат за зобов'язаннями у зв‘язку з військовими діями…це лише поверхнева  і далеко не найгірша перспектива. Бо ж ще є ядерні та хімічні об‘єкти. Тож, доведеться «з коліс» міняти підхід до цього конфлікту.

США теж не будуть мати вибору окрім терміново надавати ту допомогу, з якою вони тягнули весь цей час. Після подій в Афганістані, всі дивляться на Україну як союзника США неначе на лакмусовий папірець. 

Падіння України буде означати що авторитет Америки як світового стража демократії та загальнолюдських цінностей буде знівельований. І тоді все це призведе до очікуваних наслідків, під назвою переділ світу - третя світова війна.

А от тепер уявіть, любі мої панікери. 

Чи готові світові гегемони (хороші та погані хлопці), транснаціональний капітал та більшість країн членів ООН на те, щоб їх країни зникали з історії як пил, лише заради того, щоб у Бердичеві декілька місяців повисів «аквафреш прапор»?


Сумніваюсь.


Друзі, ми будемо змушені жити у світі, де московський ліліпут з мозком ураженим плазмодіями постійно вигадує все нові й нові методи міждержавного тероризму. Ми не маємо права зациклюватись на цьому, тільки постійно пильно спостерігати за кожною спробою провокації.

Якщо ми хочемо позбавитись від цього відчуття "дамоклового меча", то нема вибору окрім об‘єднання. 

А отже людям з різними політичними поглядами доведеться зробити крок на зустріч один одному. Цей крок доведеться робити не за для задоволення власного ЕГО, а для виживання, підйому і процвітання.

Нам доведеться доводити до розуму ті реформи які почались, і зупинились два роки назад.

Нам доведеться вкладати БАГАТО в освіту, технології та армію.

Нам доведеться шукати собі додаткових союзників, які не стільки поділяють наші погляди на життя, скільки розуміють загрозу від держави терориста.


Рано чи пізно САМЕ нам доведеться збирати міжнародну коаліцію для того, щоб створити той бар‘єр, через який московська терористична організація більше нікому не зможе нашкодити. Коли ніхто не дасть їх літакам возити найманців світом, коли ніхто не дасть їх дипломатам торгувати кокаїном, коли жодна держава не пропустить їх кораблі, з гармат яких вони потім вбивають дітей. 

Коли нарешті світ, попри економічну доцільність визнає, що вселенське зло існує, і прірва в пекло існує саме в московії. Коли світ зробить все щоб росіяни не могли сіяти смерть, страх та жах світом. 

Тоді добро почне перемагати морок та темряву

Одним словом, завтра, чи через 30 років, але нам доведеться перемогти.

Здолати цього найжахливішого у світі «дракона» це наша історична місія.

І немає альтернативи ні для нас, ні для світу. 

Або Масковія буде ізольована, і перетравить себе сама, або ми станемо свідками початку кінця усього живого.

І останній варіант не підходить нікому, навіть Мацковії.



Тому тримайте порох сухим, серця гарячими, а розум холодним любі Українці. Не панікуйте та не вірте інформаційним вкидам, краще робіть свої на «територію» супротивника.



Наша перемога - безальтернативна.



Світло завжди перемагає темряву!



Слава Україні!