Банківська таємниця: ми явно не Швейцарія...

В ЗМІ знов з’явилась порція скандальних матеріалів щодо «Укрексімбанку». І я нарешті звернув увагу на первинну причину скандалу (бо сварка з журналістами – це вже було потім, хоча й вийшло зрештою на передній план). Фото банківських документів про надання кредитів.

З одного боку, поминати таке не можна: кредити отримала фірма, власник якої співпрацює з бізнесами в «ДНР» (хоча це не точно). З іншого боку: це реально фото документів, що становлять банківську таємницю. Документів, котрі «потрапили до журналістів».

Що значить «потрапили»? В банках тепер є спецвідділ, що займається зливом в ЗМІ (і ще кудись/комусь?) таємних документів і відбором, що саме зливати? Чи це журналісти пробрались в архів і переколупали стоси угод, поки знайшли щось цікаве для публікації? Решту документів теж пофоткали для себе «на щоб було»? Чи ні? А хто дасть гарантію, що ні?

Я особисто не маю ані власного бізнесу, ані крупних угод з банками. Але щоб, по факту, абсолютно ліві люди (так, зі шляхетною і суспільно-корисною метою, але...) спокійно отримували банківські документи... Ми не Швейцарія, це і так ясно. Однак взагалі наплювати на базові принципи роботи банків?

А спробуйте поставити себе на місце вкладника Укрексіму після цієї історії. Певне, кількість бажаючих тримати там гроші суттєво зменшилась – хто знає, куди наступного разу понесуть інформацію про них. Чи думали ті, хто публікував документи, наскільки постраждає репутація і інтереси державного банку? Чи це питання для суспільства не важливе? До речі, ніхто не заважав зробити розслідування про те, як «зливають» таку інформацію. І воно було б не менш резонансе, а може ще й більш корисне.

А хтось ще говорить про детінізацію економіки. Та хто ризикне працювати відкрито, якщо це означає практично повну беззахисність чутливої інформації перед конкурентами і взагалі будь-ким?

Коли банківський архів патрає СБУ за наводкою громадян, організацій чи ЗМІ (тим більше за підозрою співпраці з терористами під час війни) – це нормально і правильно. Але коли ЗМІ спокійно публікують документи, що становлять таємницю, – це вже якось не дуже правильно, м’яко кажучи. Обмежитись звичайними формулюваннями «за нашими даними», «анонімне джерело повідомило» - ні, ніяк не могли, обов’язково потрібні були фото документів в публікаціях? Адже і з цього цілком успішно можна було роздути голосний скандал, котрий би точно спонукав СБУ до роботи (якщо саме це і було метою публікації).

Коротше, підсумкове враження від історії неоднозначне: і розслідування потрібне, але й публікувати таємні документи недобре. Хоча зупинити журналістів можуть тільки вони самі.