Про нікчемність підозри Петру Порошенку

20 грудня 2021 року ДБР та СБУ поштою повідомили Петру Порошенку про вручення підозри у державній зраді. Згодом у ЗМІ з’явився текст самої підозри.

Як виявилося, Петра Порошенка звинувачують у державній зраді (ст. 111 КК України) та сприянні діяльності терористичної організації (ст. 258-3 КК України).

Суть підозри

Слідство стверджує, що декілька високопосадовців, громадян України, змовились для сприяння "терористичним організаціям", щоб нашкодити територіальній цілісності, недоторканності та обороноздатності України. Цими високопосадовцями були Петро Порошенко, Віктор Медведчук, колишній міністр енергетики Володимир Демчишин та, начебто, відповідальний за комунікацію з "Л/ДНР", Сергій Кузяра.

За версією слідства, у жовтні 2014 року представники вищого військово-політичного керівництва Російської Федерації вирішили залучити Віктора Медведчука до злочинної діяльності.

Медведчук, оцінивши складність поставлених Російською Федерацією завдань, під час невстановлених слідством обставин, залучив до підривної діяльності тодішнього Президента України Петра Порошенка.

Головний предмет державної зради Порошенка – закупівля вугілля у українських підприємств, яке вони видобували на тимчасово окупованих територіях Луганської та Донецької областей.

Як зазначено в підозрі, Україна критично залежала від вугілля, яке видобувалось в "Л/ДНР", і втрата частини Донецької та Луганської областей загрожувала великою енергетичною кризою. Для уникнення кризи уряд вирішив налагодити поставки вугілля з Південно-Африканської Республіки (ПАР), щоб не купувати вугілля в Російській Федерації.

Коли у жовтні та листопаді до України прибули перші партії вугілля з ПАР, Медведчук та високопосадовці Росії вирішили зірвати поставки з ПАР та налагодити поставки з "Л/ДНР".

Для втілення цього плану, Медведчук залучив Порошенка, який повинен був координувати всі рішення та чинити адміністративний вплив на представників виконавчої влади, які були проти такого плану.

Для втілення цього плану Порошенко скликав засідання РНБО 4 листопада 2014 року, де поставив під сумнів якість вугілля з ПАР. І, начебто, дав усні доручення правоохоронним органам перевірити якість вугілля та сам контракт на поставки вугілля. Після засідання РНБО правоохоронні органи почали перевіряти контракт та якість вугілля.

Через це ПАР відмовилась від поставок вугілля в Україну.

Як вважає слідство, такі дії Порошенка та Медведчука були спрямовані на організацію поставки вугілля з "Л/ДНР".

Задля організації поставок вугілля з "Л/ДНР" міністром енергетики був призначений Володимир Демчишин, який не був проти закупівлі вугілля з тимчасово окупованих територій. На тимчасово окупованій території знайшли дві шахти, офіційно зареєстрували їх в Україні, уклали контракти та почали закупівлю вугілля.

Безпосередньо домовленостями з представниками "Л/ДНР" на тимчасово окупованих територіях займався Сергій Кузяра, дії якого координувались Медведчуком.

Нагадаємо, що Порошенко фігурує у близько 20 кримінальних провадженнях - від отримання томосу ПЦУ до завезення в Україну колекції картин. До обвинувального акту дійшла лише одна справа щодо призначення Порошенком першого заступника голови Служби зовнішньої розвідки Сергія Семочка. Усі, без виключення, кримінальні провадження були розпочаті після приходу до влади команди Володимира Зеленського.

Аналіз обґрунтованості підозри

Дивним є те, що 32-сторінкова підозра про події 2014-2015 років починається з розлогої розповіді про створення ООН у 1945 році. У підозрі приділяється три сторінки тексту установчим документам ООН, які не мають жодного стосунку до предмету кримінального провадження. Подальші 13 сторінок описують історію російської агресій в Україні, мету і завдання "Л/ДНР", цитується Конституція, нормативні акти прийняті у зв’язку із збройною агресією Росії. Опис дій, які нібито вчинив Петро Порошенко, та їх юридичної кваліфікації починається тільки з 17 сторінки. Більше 50% тексту в підозрі, який або не має жодного відношення до справи, або має опосередковане відношення, вже викликає сумніви у її обґрунтованості.

Перейдемо безпосередньо до злочинів, які інкримінують Петру Порошенку. Зокрема, йдеться про злочини, передбачені ч. 1 ст. 111 та ч. 1 ст. 258-3 КК України. Ч. 1 ст. 111 КК України передбачає відповідальність за скоєння діяння, умисно вчиненого громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Обов’язковим елементом складу злочину за ч. 1 ст. 111 КК України є прямий умисел саме на заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності, обороноздатності чи безпеці України. Тобто – особа повинна була усвідомлювати небезпечність свого діяння, розуміти його наслідки та прямо бажати настання саме таких наслідків. Державна зрада вчинена з необережності (у будь-якому з її підвидів), як і за непрямого умислу, злочином не вважатиметься.

Головним умислом Порошенка, за версією слідства, є задоволення власних політичних інтересів, недопущення падіння політичних рейтингів та рівня довіри в результаті можливого подальшого загострення відносин з державою-агресором – Російською Федерацією. Тобто, навіть з формулювання умислу у підозрі не вбачається умислу Порошенка на державну зраду.

Довести прямий умисел досить складно, оскільки потрібно конкретно обґрунтувати суб’єктивне сприйняття особою певних обставин. Особливо, у справі, коли підозрюваний вчинив дії, які належали до сфери його повноважень і завдань. У свою чергу, у підозрі, де 3 сторінки присвячено статутним документам ООН та 13 сторінок – історії російської агресії в Україні, меті і завданням "Л/ДНР", цитуються Конституція та нормативні акти, прийняті у зв’язку із збройною агресією Росії, не присвячено жодного абзацу обґрунтуванню наявності прямого умислу на скоєння державної зради в діях Петра Порошенка.

Аналогічна ситуація і з ч. 1 ст. 258-3 КК України, яка передбачає відповідальність за створення терористичної групи чи організації, керівництво, участь у ній, або сприяння створенню чи діяльності терористичної групи чи терористичної організації. Обов’язковим елементом для утворення складу злочину за цією статтею є наявність прямого умислу саме на сприяння діяльності терористичної організації, у той час як опублікована підозра не містить обґрунтування того, що Петро Порошенко керувався саме такими мотивами, а не, наприклад, подолання енергетичної кризи, яка сталась восени 2014 року.

Нагадаємо, що восени 2014 року в Україні внаслідок військової агресії та економічної блокади з боку Росії почалася енергетична криза, яка призвела до віялових відключень. Державні шахти, які добували вугілля марки "антрацит", опинилися на тимчасово окупованій території. Вугілля з ПАР, яке нібито мало врятувати ситуацію, за даними експертиз, проведених в рамках досудового розслідування, не мало потрібної якості і коштувало невиправдано дорого. Вугілля з тимчасово окупованих території – було і дешевшим, і набагато якіснішим. Воно було звичним для українських ТЕС.

В підозрі не наведено жодної аргументації на користь того, що метою Порошенка була державна зрада та сприяння тероризму, а не державницька позиція, спрямована на забезпечення України теплом та електроенергією, в першу чергу, забезпечення двох теплових станцій – Зміївської і Трипільської, на які слідчі посилаються у підозрі.

Тодішній Генеральний прокурор Віталій Ярема зазначає, що Генеральна прокуратура в 2014-2015 роках дійсно розслідувала кримінальне провадження, пов’язане із доставкою в Україну неякісного вугілля із Південно-Африканської Республіки. Було проведено слідчі дії, які передбачали проведення декількох експертиз і допитів експертів, а також фахівців у сфері вугільної і теплової промисловості. Було проведено декілька слідчих експериментів зі спалюванням вугілля, доставленого із Південно-Африканської Республіки, які показали, що на теплових електростанціях вугілля, доставлене із ПАР, самостійно не горить і не створює необхідної температури для роботи ТЕС.

Слідство намагається стверджувати у підозрі , що нібито експертизи, які мали місце в рамках досудового розслідування у 2014-2015 років, проведені неякісно або підроблені. Проте, відсутні кримінальні провадження відносно експертів, слідчих та інших осіб, які були задіяні у вказаному досудовому розслідуванні. До того ж, в підозрі не наведено жодного аргументу на користь того, що експертизи підроблені або неякісні.

Потрібно звернути увагу, що підозрі не вистачає конкретики. Найбільш вживані слова у тексті підозри після слова "Порошенко" – це слова "невідомо" та "не встановлено". Зокрема, постійно згадується: "у невідомий час", "в невідомому місці", "невстановлені обставини", "невстановлені особи" тощо, немає жодної конкретної дати. Підозра не може виглядати обґрунтовано, коли "невідомо" про більшість деталей начебто вчиненого злочину. Через таку кількість невідомого, ця підозра більше схожа на оповідання, ніж на підозру. Неможливо вважати обґрунтованим прямий умисел Порошенка на вчинення державної зради та сприяння терористичній організації з такою великою кількістю прогалин у фактах.

Щодо вручення підозри

ДБР намагалось вручити підозру Порошенку, ще 17 грудня 2021 року. Однак, він проігнорував намагання слідчих вручити йому підозру та полетів до Туреччини. Про це того ж дня, 17 грудня 2021 року, з’явилася новина на офіційному сайті політичної партії "Європейська солідарність". Після цього на офіційному сайті партії "Європейська солідарність", з’явилось 4 новини з 18 по 19 грудня 2021 року, які висвітлювали міжнародні зустрічі Порошенка, в яких відображалось де, коли і з ким він зустрічався[1]. Тобто, його місцезнаходження було відомим із публічних джерел. Незрозумілим є намагання "вручити" підозру якнайшвидше, коли достеменно відомо про місцезнаходження особи та причину її подорожі.

Надалі, ДБР та СБУ повідомили, що вони вручили підозру Порошенку поштою, однак, такого способу КПК не передбачає. Повідомлення про підозру – це саме "повідомлення", тобто інформування про її сутність, тож момент вручення підозри повинен узгоджуватись з принципом юридичної визначеності. Таким чином, підозра може вважатися врученою лише з моменту фактичного отримання особою такого повідомлення. Цей принцип ніяк не може бути дотриманий у разі формального надсилання повідомлення про підозру поштою, без доказів отримання майбутнім підозрюваним такого повідомлення.

Варто уваги і те, хто підписав підозру Петру Порошенку. Підписати підозру народному депутату, відповідно до КПК, має генеральний прокурор або його/їй заступник. Проте, так співпало, що і Генеральний прокурор Ірина Венедіктова, й її перший заступник Роман Говда, були у відпустці, і підозру підписав заступник Генерального прокурора Олексій Симоненко. На нашу думку, це може свідчити про те, що І. Венедіктова та її перший заступник не хочуть бути причетними до цієї справи.

Також потрібно звернути увагу, що підозра Порошенку підписана датою 20 грудня 2021 року, хоча вперше її намагались вручити 17 грудня 2021 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 278 КПК письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення – у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. У КПК не конкретизовані такі випадки. 17 грудня 2021 року слідчі безуспішно намагались вручити повідомлення про підозру Порошенку, а 20 грудня 2021 року слідчі начебто повідомили про ту ж саму підозру, але поштою, однак вона була датована 20 грудня 2021 року. Існує два можливих варіанти: або слідчі не дотримались вимог КПК та порушили закон, або це дві різні підозри.

Ознаки політичного переслідування

Володимир Зеленський, починаючи з передвиборчої компанії, постійно прямо або опосередковано висловлювався про необхідність "посадки" Петра Порошенка. Лозунг "весна прийде – саджати будемо" був, у першу чергу, адресований Порошенку. Пізніше такі заяви почали робити Генеральний прокурор, народні депутати та інші високопосадовці. Це є явною ознакою політичних мотивів переслідування Петра Порошенка.

Таким чином, Президент України, Офіс Генерального прокурора України, народні депутати України висловлювали у своїх заявах прямі чи опосередковані звинувачення в бік Петра Порошенка до винесення обвинувального вироку судом, що суперечить принципам справедливого судового розгляду, висловленим у Статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), право кожного обвинуваченого вважатись невинуватим і покладати на сторону обвинувачення обов’язок доведення висунутих проти нього закидів, відноситься до загального поняття справедливого судового розгляду у розумінні статті 6 § 1, яке застосовується до процедури постановлення вироку ("Грейсон та Барнхем проти Сполученого Королівства" (Grayson and Barnham v. the United Kingdom), §§ 37 і 39).

При цьому, Стаття 6 § 2 Конвенції має на меті перешкодити порушенню права на справедливий судовий розгляд внаслідок упереджених висловлювань, безпосередньо пов’язаних з судовим розглядом ("Ізмойлов та інші проти Росії" (Ismoilov and Others v. Russia), § 160). Так, презумпція невинуватості може бути знехтуваною не тільки суддею або судом, але й іншими державними органами ("Алленет де Рібемонт проти Франції" (Allenet de Ribemont v. France), § 3). Це стосується, наприклад, посадових осіб поліції ("Алленет де Рібемонт проти Франції" (Allenet de Ribemont v. France), §§ 37 та 41), Президента Республіки ("Пеша проти Хорватії" (Peša v. Croatia), § 149) голови парламенту ("Буткевічус проти Литви" (Butkevičius v. Lithuania), § 53), прокурора ("Дактарас проти Литви" (Daktaras v. Lithuania), § 42), тощо.

Стаття 6 § 2 Конвенції забороняє будь-які заяви з боку посадових осіб державних органів стосовно кримінального слідства, що триває, які давали б громадськості підстави вважати підозрюваного винним і наперед формували б бачення фактів представниками відповідних судових органів ("Ізмойлов та інші проти Росії" (Ismoilov and Others v. Russia), § 161). ЄСПЛ наголосив на важливості добирати слова, які використовують посадові особи у заявах щодо особи, яка ще не була засуджена і визнана винною у даному кримінальному правопорушенні ("Дактарас проти Литви" (Daktaras v. Lithuania), § 41). При цьому, упереджені зауваження з боку прокурора самі по собі порушують питання, передбачені статтею 6 § 2 Конвенції, незалежно від інших міркувань, передбачених статтею 6 § 1, як-от ті, що стосуються несприятливої досудової публічності ("Турєв проти Росії" (Turyev v. Russia), § 21).

Враховуючи вищевикладене, характерно простежується, що кримінальне переслідування Порошенка має приховані політичні мотиви. Такими мотивами є: ліквідація основних опозиційних кандидатів на пост наступного Президента України, недопущення опозиційної непровладної риторики та реалізація передвиборних обіцянок чинної влади та підвищення її політичного рейтингу. У випадку вдалих намагань держави затримати Порошенка та помістити його під варту, буде порушена статті 18 у поєднанні із статтею 5 Конвенції. ЄСПЛ вже визнавав порушення прав людини при кримінальному переслідуванні опозиційних діячів в Україні, зокрема статей 5 та 18 Конвенції у справах "Тимошенко проти України" та "Луценко проти України".

Висновки

Підсумовуючи, слідство на нашу думку, не обрунтувало підозру на вчинення державної зради та сприяння діяльності терористичної організації, оскільки не навело жодних аргументів щодо наявності умислу Петра Порошенка на скоєння цих дій. Слідство в незаконний спосіб намагалося вручити цю необґрунтовану підозру Петру Порошенку. В підозрі не вбачається навіть подія злочину за статтею 111 КК України (державна зрада) та статтею 258-3 КК України (сприяння діяльності терористичної організації).