Вибір зроблено. Вступаємо в рік передвиборчого бою

Всі хитросплетіння поточних подій і скандалів в сучасній Україні вимальовуються в єдину чітку картину. Україна закінчує 2021 рік в стані тотальної підготовки до наступних президентських і парламентських виборів. Це, напевно, найгірший сценарій, з яким могла зіткнутися сучасна Україна на тлі всіх поточних внутрішніх проблем, всіх викликів і загроз, які наразі очевидні. Але вибір зроблено: керманичі ОП вирішили, що іншої дороги для них немає. Можливо, для більшості громадян це поки не зовсім очевидно, адже родини досі переживають потрясіння від втрат через пандемію, звільнення з роботи чи проблеми в бізнесі. Хтось схвильований "мобілізацією" жінок, хтось тішиться "Вовиною" тисячею, хтось відволікся на "війну" з олігархами. Дуже багато всього довкола, але насправді все звелося до одного. Лідери і учасники організованого політичного угрупування "Слуга народу" вже остаточно усвідомили неминучу відповідальність за критичну масу помилок і зловживань, вчинених ними за понад два роки при владі. Паралельно, їм дуже сподобалося в новій ролі.

Зрозуміло, що вони не могли не робити помилок. Але ніхто не очікував, що провінційна культура "кварталівців" призведе до того, що вирішення більшості питань державного і локального рівня буде призводити до виникнення ще більшої купи проблем, які або ігноруються, або вирішуються в брутально-репресивний, часто протизаконний спосіб. А життя у стані монопольної влади захоплює їх все більше і більше. За таких обставин, станом на кінець грудня 2021 року, вузьке коло Зе-команди не залишило для себе іншого способу порятунку від відповідальності і гарантій спокійного заможного життя, як перемога у наступних виборах і продовження тотального контролю всієї владної вертикалі.

Ще якісь півтора роки тому питання другого строку Зеленського було в принципі відкрите. Однак вже й тоді відчувалося, що і йому і значній більшості "слуг" в парламенті дуже сподобалося бути при владі, і вони мають великий інтерес в ній залишитись. Проте колишні комедіанти очікувано виявились безпорадними перед системними викликами світового та локального масштабу, як то пандемія, енергетична або безпекова кризи, потреба структурних реформ, розвитку інституцій і верховенства права. Це все виявилося надто складним, і всі ці складнощі вирішувалися і вирішуються в стилі, ніби вони досі керують приватною студією.

Нездатність і невміння вчитися, враховувати інтереси всіх стейкхолдерів і бачити велику картину світу призвели до абсолютно трагічних наслідків. Команда Зеленського своїми власними руками спровокувала і поглибила конституційну кризу, втягнула Україну на сміх всьому світу в імітацію боротьби з олігархатом, поставила на гальма судову реформу, успішно знищила конкурс на голову САП, чим унеможливлює роботу єдиного незалежного антикорупційного органу НАБУ.

На додачу до структурних провалів, щоденні заголовки преси рясніють купою поточних інцидентів, які подекуди тягнуть на ознаки особливо тяжких посадових чи корупційних злочинів. "Вагнергейт", "пандорагейт", питання щодо закупівель "Великого будівництва", численні інциденти з покриванням учасників ДТП чи хабарників, переслідування інакодумців серед своїх, некомпетентні люди на керівних посадах - все це показало реальне обличчя нової команди. Будь-яка з резонансних історій Зе-команди цього року, за наявності незалежних правоохоронних і антикорупційних органів та судової системи, мала б досить швидко втілитись у реальні тюремні терміни. Але це - не про сучасну Україну. Саме тому зараз питання про один термін при владі Зеленського взагалі більше не стоїть.

Страх відповідальності пришвидшив багато процесів впродовж всього осіннього та початку зимового політичних сезонів. Банкова перейшла до системних атакуючих дій на всіх фронтах, спрямованих не на протидію системним кризам в Україні і довкола неї, а виключно на порятунок власних рейтингів, знищення опонентів та широкомасштабну підготовку до майбутніх виборів.

Загальні поточні пріоритети Банкової можна окреслити чотирма напрямками. Перше - незмінне генерування позитивного контенту і меседжів про всілякі перемоги, незважаючи на всю суперечливість, а подекуди і очевидну неправду в таких твердженнях. Друге - отримання максимального впливу на медіапростір, пошук форм створення якісного медіаконтенту і його поширення в соцмережах. Третє - цементування контролю над правоохоронною і судовою системами. Четверте - всебічне обмеження впливу опозиції, переслідування всіх незгодних всіма доступними методами, і паралельна розбудова лояльних патріотичних та ліво-соціалістичних політичних проектів, що будуть прихованими союзниками Банкової в боротьбі за майбутній парламент.

По першому пункту "слугами" чим далі, тим складніше створювати щось цікаве і корисне в межах парламенту. Переважна кількість ініціатив перетворюється в інформаційну бульбашку одного дня. Все, що відбувається в парламенті, все більше віддаляється від реалій поточного управління державою, і має мало спільного з відповідями на всі виклики, перед якими стоїть Україна сьогодні. Уряд в ручному режимі латає дірки і гасить пожежі, парламент створює ілюзію реформ.

Так виглядає, що укладка асфальту, незалежно від його якості і товщини, буде залишатися основним піар-проектом Банкової в розпочатий передвиборчий цикл. Користь в цьому напрямку потрійна: схема роботи проста і вже відпрацьована, результати легко візуалізувати і комунікувати широким масам виборців, незалежно від якості і вартості робіт, будівництво доріг - золоте дно для накачування лояльних бізнес-структур, які будуть дуже потрібні для фінансування виборів. Тотальний "win-win".

З медіапростором все складніше. Після вдалої спецоперації по закриттю частини каналів російської пропаганди на початку року і сформованої звички теплих ван з початку 2019-го майже у всіх ефірах, на кінець 2021 року теплу воду стали відключати в багатьох звичних місцях. Відбулося декілька неприйнятних інцидентів з журналістами, від "Суспільного", до деяких незалежних інтернет-медіа. Справа дійшла до заведення кримінальної справи проти Юрія Бутусова відразу після його словесного конфлікту з Зеленським під час пресмарафону. Такого не робив навіть Янукович. На кінець 2021 року "слуги" були вимушені розвішувати ярлик "олігархічний" всім каналам, які відмовлялися працювати з ними в режимі сауни.

Іронії ситуації додає незмінно теплий прийом на каналі найбільш одіозного олігарха України - Коломойського, бо тільки він є в санкційних списках нашого головного союзника - США. Менш з тим, на кінець року "слуги", бажаючи знайти хоча б якийсь варіант самостійного просування свого інформаційного продукту, поклали око на те, до чого вже призвичаїлися. Всім очевидно, і це неможливо приховати, що зараз йде спроба реорганізувати і суттєво покращити якість роботи державних каналів "Рада" і "Дом" в політичних інтересах Банкової.

Очевидне бажання за рахунок коштів платників податків перетворити їх на загальноукраїнський рупор "перемог" Зеленського і його "слуг", або, як мінімум, за ті ж таки державні кошти використовувати обидва канали як майданчики створення якісного контенту, який потім можна розганяти соціальними мережами, де досягати молодих виборців Зеленського.

Очевидно, що Зеленський у своїй боротьбі за доступ до виборців, або задля обмеження його опонентів в діалозі з виборцями, у 2022 сильно покладається на так званий закон проти олігархів. Тут, звичайно, окремим треком йде спроба війни з Ахметовим, але там все цілком зрозуміло. Враховуючи всю очевидність ситуації, в 2022 буде окремий бій за контроль над медіаресурсами і відстоювання свободи слова. З одного боку, це є черговою загрозою існування української демократії, з іншого - дає величезний шанс справді незалежним медіа продемонструвати всю силу четвертої влади.

За третім пунктом ситуація, з одного боку, дуже непогана для команди Банкової, бо вся силова вертикаль прокуратури, поліції, СБУ, Державного бюро розслідувань і новоствореного Бюро економічної безпеки знаходяться під пильним оком команди Татарова-Смірнова, і наразі жодних проблем з виконанням будь-яких побажань Банкової немає. З іншого боку, проблеми залишаються для Зеленського в останньому оплоті антикорупційної інфраструктури, а саме в існуванні конгломерата НАБУ і САП. НАБУ у 2020 вдалося відстояти, незважаючи на безпрецедентний тиск, перш за все, з боку самих "слуг", але вплив союзників виявився сильнішим і Зеленський відступив. Зараз ми всі розуміємо чому, бо без незалежного САП, НАБУ фактично позбавлено можливості ефективної роботи. Тому бій за обрання незалежного керівника САП - це набагато більше, ніж питання продовження розвитку антикорупційної інфраструктури.

На сьогодні - це питання здатності Офісу президента утримувати тотальний контроль над всією правоохоронною і антикорупційною системами і, як наслідок, здатність забезпечувати політичний результат. На жаль, люди які ніколи не визнавали і не працювали в системі верховенства права вміють працювати тільки так, як навчилися за часів Януковича: телефонне право, усні команди і тотальна залежність. Тому, як би не обурювалися наші союзники і партнери, я думаю, що САП вони не віддадуть. Бо віддавши САП, вони втратять все. Наступною частиною цієї саги буде боротьба за обрання нового керівника НАБУ весною 2022. Тут не потрібно бути пророком аби розуміти, що все, що ми вже бачили в історіях з "конкурсами" в ДБР, БЕБ і САП, буде повторено за тими ж лекалами в НАБУ, бо керувати процесом будуть ті ж люди з ОП, які переслідують ті ж цілі, що і у всіх попередніх конкурсних вправах - тотальний контроль, тільки всі свої.

Окремим сюжетом контролю над правовою системою є суди. Зараз зрозуміло, що Зе-команда вже більше ніж на два роки вдало затягнула старт реформи ВККС/ВРП. Враховуючи все, що перед нашими очима відбувається, зрозуміло, що у кожному випадку, коли можна буде ще тягти час і нічого не робити, вони будуть тягнути час і нічого не робити. Свої суди їм критично потрібні, особливо всесильний ОАСК. Найбільшою втратою на майданчику війни за контроль над судами був демарш Конституційного суду, який таки продемонстрував, що він - самостійний Конституційний суд. Відмова КСУ у грудні 2021 привести до присяги двох політичних призначенців від Банкової, з одного боку, врятувала всю судову систему від остаточної руйнації, з іншого - уповільнила кавалерійський натиск Банкової. Наразі очікувані рішення по тлумаченню термінів повноважень Верховної Ради відкладаються і сильно плутають карти стратегам Зеленського, які були переконані, що з початку 2022 КСУ буде їхній.

Ну і останній блок - переслідування і контроль над опозицією - теж складний для ОП. Для успішної і контрольованої наступної кампанії Зеленському потрібна чітка поляризація, і на роль спаринг-партнера вони, очевидно, виводять знову Порошенка як "уособлення зла" минулого. З усіма іншими Офіс планує так чи інакше домовлятися, розклади в обласних радах і в містах мільйонниках є яскравим тому свідченням. Якщо з бізнесовими і олігархічними колами можна просто узгоджувати бізнес-модель співпраці, складніше з патріотично налаштованими середовищами, ветеранськими спільнотами, ключовими організаціями громадянського суспільства. Для ОП критично мати контрольовану або щонайменше неконфліктну "патріотичну силу", яка б першочергово відігравала роль додаткової ударної армії проти партії Порошенка, і яка б добре сприймалася вищепереліченим строкатим товариством.

Після того, як частина депутатів фракції "Голос" вийшли або були виключені з партії "Голос" в липні 2021, вони до і після багато фотографувалися разом з Сергієм Притулою, який чітко і давно обіцяв, що піде на наступні парламентські вибори. З цього ракурсу події останніх місяців стають цілком зрозумілими. В обмін на низку критичних для Банкової голосувань, як то за усунення Разумкова, закон про олігархів, бюджет 2022 вигнанцям з партії "Голос" пообіцяли надати контроль над фракцією у Верховній Раді. Не потрібно тут шукати жодних юридичних чи політичних підстав. Просто люди, що вийшли з партії і оголосили про створення своєї самостійної групи в парламенті, в якийсь момент вирішили таки очолити фракцію партії, з якої самі вийшли. Так як юридично це в законний спосіб зробити було неможливо, вчорашні антикорупційні активісти і борці за інституції в координації з ОП вдалися до старого перевіреного способу, проти якого виступали все своє громадсько-політичне життя.

Одіозний ОАСК зранку в п'ятницю 17-го грудня прийняв позов від фізичних осіб проти фізичних осіб, о 12:00 визначив суддю, який о 13:45 виніс ухвалу в якості запобіжного заходу призупинити дію положення про фракцію, а о 14:00 вчорашні антикорупціонери за формальної відсутності положення про фракцію ухвалили рішення простою більшістю про зміну керівництва, яке бігом занесли бідолашному Корнієнку, що вже оголошував сам собі дві перерви, бо розглядати на засіданні парламенту вже було нічого. Це було огидно з усіх боків. Але цей сюжет - не так про партію "Голос", як про стан судової системи, готовність певних патріотичних кіл на співпрацю з Банковою на будь-яких умовах і про, власне, формування нових патріотичних проектів для участі в перегонах. Підсанкційний Портнов десь посміхався, спостерігаючи за цим епічним шоу.

Окремим синхроном з атакою на "Голос" є різдвяна атака на Порошенка. Цілком очевидно, що після двох з половиною років Зеленського на посаді і постійного звинувачення Порошенка у всіх смертних гріхах, висунення йому підозри у державній зраді, на жаль, крім політики нічого за собою не містить. Весь опус про статут ООН і вугілля в ОРДЛО, викладений в підозрі письменниками з ДБР, виглядає цілком нікчемним блюзнірством, як і всі комунікації "слуг" довкола цієї історії.

Вчергове виглядає, що Зеленський не бачив очевидного і не усвідомлював наслідків своїх дій, будучи підбурюваний оточенням. Цим кроком Зеленський, перш за все, сам собі створив нові проблеми, як перед зовнішнім світом, так і всередині країни. Він так і не зрозумів, що після того, як він особисто і всі його "слуги" провалили судову реформу і реформу правоохоронних органів, як він десятки разів дав зрозуміти всьому світу, що і поліція, і прокуратура, і СБУ з ДБР, і суди є тотально керованими і залежними від нього особисто і його людей, будь-яке каральне рішення проти особи, що має другий рейтинг в країні, буде автоматично вважатися політичним. На жаль, ні прокуратура, ні тим більше ДБР не мають навіть ознак політичної нейтральності. Якщо Зеленський думає, що атака на Порошенка дасть йому шанс відновити падіння рейтингу і отримати більше електоральних балів, то хочу засмутити його. Ця чергова афера точно дасть йому тільки менше легітимності і в очах союзників, і в очах значної частини виборців. Тобто мова вже не про правильність чи неправильність звинувачень, мова про суспільну легітимність дій влади, яка керується кишеньковими судами, слідчими і прокуратурою. Це те, проти чого повстав Майдан, завдяки якому Зеленський зрештою став президентом. Але Зеленський цього теж не розуміє, бо в часи Майдану він був зайнятий геть іншим.

В цілому ж, підсумовуючи всі ці процеси сьогоднішнього дня, це все - не про Порошенка, не про "ЄС", і не про "Голос", а про те, що ми всі опинилися в ситуації, коли замість того або консолідувати всі сили, ресурси і розум нації на протистояння з Москвою, на розбудову партнерства і співпраці із союзниками, товариш Зеленський і його оточення за будь-яку ціну хочуть продовжити банкет, хочуть уникнути відповідальності за купу "юридичних експериментів", які вони вже зробили, хочуть бути і далі у монопольній владі і насолоджуватися державним ресурсом і статусом. Більш того, погрози Москви цинічно використовують для шантажу Заходу, думаючи, що в нього безмежне терпіння. В 2022 "Слуги" точно використовуватимуть абсолютно всі інструменти боротьби, які існують, і які можна буде придумати. Сам Зеленський вже остаточно вийшов з образу вчителя на велосипеді, щоденно пересідаючи з броньованих кортежів на вертольоти і літаки, постійно будучи в оточенні чисельної охорони, він вже перейшов на інший рівень буття і йому там гарно. Тепер він за комфортних умов у комсомольскому стилі рапортує про великі досягнення з паралельної реальності, а за будь-якої стресової чи неприємної для себе ситуації, постійно повторює: "Я — Президент України, Міша. Я Президент".

Отже, закінчуючи 2021 рік, Україна вже увійшла у надзвичайно жорстоку передвиборчу кампанію, протистояння в якій, напевно, буде ще агресивнішим, ніж на виборах Януковича в 2010 році. На відміну від кампанії 2010 року, все що відбувається зараз, розглядається Кремлем через артилерійські приціли, і це точно не жарти. Рік буде дуже складний. Варто застібати паски безпеки. Буде трясти, вибір зроблено.