Допомога українським полоненим від Польщі. Чому мовчить Україна?

27 та 29 грудня ми відзначили річниці великих обмінів 2017 й 2019 років. Після цього жодних обмінів не було. Зараз проведення обмінів заблоковано російською стороною, вони випадають з медійного порядку денного та не є дуже активним у суспільстві. Про людей, які знаходяться у ворожих застінках зараз частіше забувають.

Але від того нікуди не зникають проблеми людей, що перебували у полоні та родичів тих хто у в’язницях прямо зараз. Фактично держава ніяк нами ні опікується. В кращому випадку лунають лише обіцянки про допомогу, реальних же дій немає.

Існує премія Левка Лук’яненка - це одноразова грошова допомога у розмірі 100 тис. гривень, її надають колишнім полоненим та родинам заручників раз на рік, але це не всі родини або колишні заручники. Зазвичай спеціальна комісія при Міністерстві Реінтеграції обирає до 10 людей та надає їм допомогу.

Також колишні полонені можуть отримати допомогу відразу після звільнення, вона також сягає 100 тис. гривень, але одразу витрачається на різні побутові питання.

На цьому все. Жодної матеріальної, технічної або психологічної допомоги держава не надає. Вся надія лише на волонтерську допомогу.

Цього року такими волонтерами стали Міністерство Закордоних Справ Польщі у рамках програми Польська Допомога. 12 грудня у рамках своєї програми наші польські друзі роздали технічну допомогу колишнім полоненим та родинам заручників у будинку Кримського дому. Це ноутбуки, мобільні телефони та інша сучасна техніка.

Може вам буде здаватись дивною саме така допомога, але люди, які виходять з полону не є людьми з великими статками, зазвичай грошей не вистачає навіть на побутові питання, а без мобільного телефону прожити зараз все ж таки важко. Він як мінімум потрібен, щоб шукати та влаштуватись на роботу з гідною оплатою праці. Без ноутбука зараз й працювати в принципі неможливо.

Окремо треба сказати про родини. Якщо ваш родич потрапляє у в’язницю, особливо до ворогів, то більшість ваших грошей буде йти на те, щоб хоч щось передати до в’язня: продукти, речі, засоби гігієни та багато іншого. Плюс треба мати на увазі, що на окуповані території та іноді РФ це все треба якось передати. Це не дешеве задоволення. А частина родичів заручників мають тільки кнопкові мобільні телефони, по якім нормально комунікацію не проведеш. Це часто матері, які вже не молодому віці та просто не можуть собі дозволити дорогу та сучасну техніку.

Польський уряд для наших колишніх полонених та їх родин закупив комп'ютерне обладнання (в тому числі ноутбуки, смартфони, принтери та проєктори) на суму 157 000 злотих (1 060 000 грн).

Крім цього програма Польська Допомога також проводить навчання для родичів заручників. Це різноманітні програми починаючи від цифрової грамотності, закінчуючи вивченням польської мови.

Так влаштований сучасний світ, що якщо ти не вмієш правильно вести сторінку у соціальних мережах, то тебе для світу майже не існує, бо ти не доносиш до нього потрібну інформацію. Польський уряд допомагає навчити вести свої сторінки у соціальних мережах родинам заручників так, щоб більшість людей дізнались про тих хто зараз знаходиться в полоні. Щоб ці прізвища активніше лунали у медійному просторі, потенційно це може впливати у потрапляння до списків обміну та й сама окупаційна влада може легше ставитись до таких людей не пропонуючи повний комплект знущань.

На сам захід у Кримському домі приходила дружина посла Польщі в Україні Моніка Капа-Цехоцька, яка запевнила, що МЗС Польщі й далі буде нам допомогти. Нам це колишнім полоненим та родинам тих, хто знаходиться у полоні зараз.

А мені б хотілось, щоб таку програму зробив наш український уряд, але він чомусь цього не робить. Так й живемо.