Ювілей Желтоксану: до чого призведуть протести в Казахстані

Очевидці так описують події у Алма-Аті: "коли бійці спецназу в касках та захищені щитами без розбору почали завдавати ударів і по головах, молодики кинулися на них. Спецназ взяв їх у оточення і посилив тиск. Мітингувальники відступили, зібралися з силами та знову спробували рушити вперед".

Цим подіям рівно тридцять п'ять років.

Мітинги 17 грудня 1986-го стали не просто першими непідконтрольними владі масовими акціями у радянській імперії. Саме їх історики вважають початком її кінця. Адже хоча тоді було засуджено до ста "заколотників", більшість з 8 тисяч затриманих влада була змушена просто відпустити. А багато кого й не змогли затримати фізично.

Це разюче контрастувало із тодішнім міфом про всемогутність КДБ та "партійного й силового апарату".

Справжню слабкість "непереможного ведмедя" тоді запам'ятали усі хто хотів це зробити - від Батумі до Таллінну.

Цікаво, що незмінний керманич Назарбаєв, як етнічний казах став у руля республіки саме через ті мітинги, учасників яких, він, звісно в якості комуністичного босса "другої черги" закликав "припинити безлади".

Наразі, вочевидь в рамках народних святкувань ювілею початку національно-визвольної боротьби казахського народу, у Алматі запроваджено надзвичайний стан і це з позиції тамтешньої влади логічно.

Бо у 1986 році придушити спротив змогло швидкоруч зібране угрупування в 50 тисяч осіб, а у нинішнього Казахстану, в 2022 році весь "списковий склад" армії та поліції це 150 тисяч осіб, та й наразі протести мають не лише "столічний", але й регіональний вимір.

Придушення протестів робить політичну ситуацію в Казахстані патовою - кризу неможливо вирішити через конкурентні вибори адже їх там просто нема з ким організувати. Але водночас придушення протесту в кланово-родовому суспільстві кризу не вирішує, а робить хронічною.

Астана не може зробити те, що робить Лукашенка, фізично винищуючи активний прошарок населення при мовчазній згоді маси. Бо казахська народна маса намертво пов'язана з активом супільства патріархальними зв'язками усіх трьох жузів, включаючи кровну помсту.

Крім того у такого роду протестів нема лідерів тому домовлятися Астані наразі немає з ким.

У історії добре відчуття гумору, адже Росія задля війн на Кавказі, а потім в рамках агресії в Україні, ще задовго до нинішньої ескалації напруженості два десятиріччя перекидала на захід усі боєздатні частини та з'єднання Сибіру та Поволжя, а наразі, здається, виміла звідти на захід узагалі все, що може рухатися і стріляти.

Тому фактично наразі між тиловими порядками окупаційних військ РФ під Ростовом та бурхливими казахськими містами до двох тисяч кілометрів, але це насамперед - пустота із намальованим на карті державним кордоном та Волгою десь посередині.

Звісно будь-які безпекові чи мілітарні ризики для РФ наразі суто гіпотетичні, але тепер вони, нарешті для України, є та РФ буде очевидно змушена їх опрацьовувати. При цьому введення "братньої допомоги" у вісімнадцяти-мільйонну країну буде для Росії самогубчим кроком - її буде важко сховати, дуже важко розсередити на 5000 кілометрів та неможливо врятувати від казахського народу.

А тому у Казахстану попереду дійсно величне майбутнє.

Колись його влада буде так саме ставити монументи нинішнім протестувальникам, як це зробив Назарбаєв для героїв Желтоксану.

P.S. Тут нещодавно окремі "добродії" у Вашингтоні публічно хвилювалися що Держдеп США є занадто "проукраїнський", а тому "заважає Байдену домовитися із Кремлем".

Ці добродії мабуть забули, що Держдеп США ще й (значно більше) проказахький, адже тамтешні сто мільярдів американських інвестицій, зокрема від "Шеврон" та "Дженерал Електрікс" самі себе не захистять.

Вже чекаю заяву МЗС РФ про коварні щупальці імперіалізму...