Повномасштабна війна, як шанс на світле майбутнє

Відразу зазначу, що, як на мене, ймовірність повномасштабної війни з Росією саме зараз – мінімальна. Але.

На фоні стягування російських військ до нашого кордону, активностей та висловлювань іноземних дипломатів, інформаційних «вкидань» та розгубленості Путіна у зв’язку з нетиповою позицією ЄС (наважилися заперечувати Росії), напруга очікування війни в українському суспільстві все більше наростає.

А ще на днях задзвонив товариш аби перепитати, чи чинна точка збору, у разі чого.

Тому кинув погляд на ситуацію вельми інтуїтивно, можливо більш з емоцією, ніж з аналізом і «тверезим» прогнозом. Та усвідомив присутність амбівалентності у почуттях на цю тематику.

З одного боку - жах перед невимовним горем, що охопить Україну у разі масштабування війни Росією із застосуванням авіації та всього букету воєнних спроможностей. Буде багато сліз, багато хто з нас загине.

Але з іншого боку – присутнє гостре, на перший погляд дещо ірраціональне, бажання щоб Путін таки наважився на широкомасштабну війну з Україною. Впевнений, що ця війна, яка б тяжка вона не була для нас, зрештою спричинить розпад Росії. Ця війна переконає нарешті увесь світ, що існування Росії не має сенсу, і не варто витрачати зусиль на її збереження, чим власне постійно займалися західні союзники останні 30 років відразу ж після розпаду СРСР.

Це шанс знищити ворога раз і на завжди – адже самі ми навряд чи колись нападемо (на дивлячись на путінські байки для внутрішнього обивателя про загрозу з боку України). Інакше цей ворог не дасть нам можливостей нормально розвиватися в осяжному майбутньому.

Отже, ми їх породили, ми їх маємо і вбити.