Як завершити реформу виконання судових рішень

Експерти у сфері примусового виконання рішень продовжують переглядати професійні деталі, шукати дочки дотику, витрачати свій час і ресурси на моніторинг, підрахунок результатів і презентації, аби потім їх знову перечитувати, обговорювати і цитувати. Проте вони немов забули про те, що будь-яка політика, як в аспекті її планування, так і безпосередньої реалізації, залежить насамперед від адміністрування.

Міністерство юстиції навіть у своїх офіційних публікаціях визнало свою помилку у побудові адміністративної вертикалі щодо організації контролю за діяльністю приватних виконавців, поєднавши у функціоналі Директора департаменту Державної виконавчої служби контроль як за державними, так і за приватними виконавцями. Таким чином, державний орган сам розписався під безпосередніми доказами «найпрямішого конфлікту інтересів», адже навіть у найгірших сценаріях розвитку антиконкурентного права схожої ситуації важко знайти. Міністерство зазначило у своєму останньому Моніторинговому звіті про необхідність створення нового департаменту або управління, «спеціально уповноваженого на забезпечення контрольної функції над роботою приватних виконавців». Але чи сприятиме це, з одного боку, покращенню механізму контролю, а, з іншого, покращенню конкурентного клімату між державними та приватними виконавцями в умовах існування змішаної системи примусового виконання рішень?

Тут є кілька пересторіг. По-перше, незалежно від конкретних персоналій, це сама посада профільного заступника Міністра юстиції, яка має офіційну назву – заступник Міністра юстиції з питань виконавчої служби. На сьогодні ця людина відповідальна за контроль за діяльністю і приватних виконавців в тому числі, хоча вони не належать до ДВС. Питання виникають і до функціоналу заступника Міністра, який наведений у відкритому доступі на вебсайті Міністерства та вочевидь затверджений відповідним наказом Міністра з огляду на Положення про Міністерство юстиції України, схвалене розпорядженням Кабінету Міністрів України:

• забезпечує реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень;
• забезпечує своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень у порядку, встановленому законодавством;
• забезпечує розробку проєктів законів та інших нормативно-правових актів, пропозицій щодо вдосконалення законодавства та подання їх в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України тощо.

Отже, повноваження передбачають вплив на існуючу систему виконання судових рішень, тобто, змішану, адже іншої в Україні не існує. Проте сама назва посади і фінансова залежність апарату Міністерства та його регіональних підрозділів від роботи державних виконавців історично сформували традицію зацікавлення виключно роботою виконавчої служби – державних виконавців.

Такий стан речей закладає фундамент для прямого конфлікту інтересів вже на рівні формування і реалізації політики. Адже чим краще працюють державні виконавці – тим краще фінансується система. Чим більше впливу на приватних виконавців, тим більше можливостей для виконавчої служби, до якої, нагадаю, приватні виконавці не відносяться. Це має пряме відношення як для формування, так і для реалізації політики у сфері примусового виконання рішень. Таким чином, чому б тоді не перейменувати посаду профільного заступника з «заступника з питань виконавчої служби» на «заступника з питань примусового виконання рішень»? Адже як корабель назвеш, так він і попливе.

Також варто започаткувати постійну практику звітування відомства не лише про роботу державних виконавців, але й приватних, що передбачає, у тому числі, політичну відповідальність за рух реформи. На превеликий жаль, ми не бачимо таких публікацій за останні 2 роки. Урядовці звітують виключно за діяльність державних виконавців, хоча їх пряма відповідальність – політика у сфері всієї системи примусового виконання рішень. Приватні виконавці – також повноцінні суб’єкти, яким делегувала держава виконувати судові рішення з метою реального здійснення правосуддя. Вони так само мають значні показники роботи, які у перерахунку на одного виконавця в рази вищі за працівника ДВС. Вони ще й до того сплачують за свою роботу податки до державного бюджету.

Переваги приватних виконавців є безспірними, це визнано навіть експертами провідних міжнародних донорських проектів в Україні. Так, нещодавно в.о. керівника Проєкту ЄС «Право-Justice» Ерік Сванідзе зауважив, що європейські тенденції та вітчизняний досвід вказують, що Україні потрібно надалі розвивати інститут приватних виконавців, адже він довів свою ефективність та інституційну спроможність. Для аргументації наводилася проста статистика: у 2020 році 259 приватних виконавців стягнули 4,3 млрд грн, тоді як 4 411 державних виконавців – 19,2 млрд грн. Станом на початок 2022 року приватних ми маємо вже 300, тому показники повернутих коштів кредиторам мають тільки зростати, що створює позитивний інвестиційний клімат в Україні.

Якщо фінансова залежність від роботи державних виконавців дуже важлива для Міністерства юстиції, то логічним є крок ініціювати внесення змін до законодавства, у тому числі податкового, і скеровувати, наприклад, частку від сплачених приватними виконавцями податків на утримання рідного відомства, а не до державного бюджету в повному розмірі. Кошти в такому разі надходитимуть до так званого «спецфонду», до якого спрямовують 50% від розміру стягнутого виконавчого збору працівники ДВС. Насправді приватним виконавцям не настільки принципово важливо, в яке джерело чи джерела спрямовуються кошти від їхньої роботи. Але якщо це так принципово для профільного Міністерства, то спільнота приватних виконавців очевидно не буде проти такої фінансової підтримки регулятора. В такому разі керівництво Міністерства юстиції нарешті буде зацікавлено у забезпеченні ефективної роботи і приватних виконавців.

Особливо важливим і певною мірою революційним рішенням, яке дозволить забезпечити ефективну конкуренцію виконавців не лише в «полях», але й на політичному рівні, є запровадження окремої посади «заступника Міністра юстиції з питань примусового виконання рішень приватними виконавцями». При цьому, діюча посада заступника Міністра з питань виконавчої служби також має залишитися. Однією з ключових задекларованих ідей реформи є конкуренція, тому давайте започаткуємо конкуренцію всередині відомства в частині як реалізації функцій, так і формування політики. Там, де є конкуренція, завжди підвищується якість, в тому числі якість ідей.

Попередньо згадана ідея щодо створення окремого структурного підрозділу для організації контролю за роботою приватних виконавців – це «хабар» спільноті без жодної вигоди для неї. Адже політично керуватиме цим підрозділом все одно саме заступник Міністра юстиції з питань виконавчої служби. У такому разі все має залишитися тим самим, тільки керівників і посад стане більше, зростуть відповідно і бюджетні видатки. У цьому випадку не йде мова про персоналії, а про системні речі, питання змісту, а не форми.

Варто провести паралелі з іншими професійними незалежними спільнотами. Нотаріуси, серед яких також працюють як державні, так і приватні, не мають такий тиск на приватних колег, в тому числі через їх величезну кількість. В цьому випадку постає теж питання доступу до професії. Порівняйте та побачте суттєву різницю, хоча б у наявності для кандидатів у приватні виконавці, такого етапу, як практичне завдання та абсолютно суб’єктивного механізму його перевірки. Арбітражні керуючі – приклад не дуже нерелевантний в цьому аспекті, адже серед них немає розподілу на державних і приватних. Адвокати – ось та конституційно незалежна спільнота, абсолютно самоврядна, хоча так само, як і приватні виконавці, вона належить до системи правосуддя. Отже, лише приватні виконавці на сьогодні серед інших незалежних професійних суб’єктів наділені надмірним впливом регулятора, який поки не дає, або не хоче забезпечити наступний розвиток професії, посилаючись на нашу «незрілість».

Анатолій Телявський

Заступник Голови Асоціації приватних виконавців України

Заступник Голови правління об’єднання ФАКТ