Спираючись на воду

Маємо нагоду милуватися черговими обіцянками "страшного позову" від окупаційної "адміністрації" РФ в Криму щодо відшкодування наслідків "водної блокади".

"Позов" обіцяють подати до "Арбітражного суду Республіки Крим" а в якості "відповідачів" притягти Північнокримський канал, Держводагентство та Мінекології України.

Розрахунок тут у агресора та його посіпак дуже простий, адже у такому "суді" державні структури України, на відміну, прикладом, від фізичних осіб, гарантоване, за планом агресора, не будуть брати будь-яку участь. Тому мабуть хтось чекає, що все буде "чітко за сценарієм" та у "поставлені партією та урядом строки"

Але тут "політичний плюс" цілком контрольованого агресором шоу цілком втрачається у сухому піску юридичної реальності.

По-перше, і це очевидно всім, будь-яке "рішення "арбітражного суду" що нелегально діє за законом держави, що окупує Крим, не тільки гарантоване не буде визнаватися в українській, міжнародних чи іноземних юрисдикціях, але й при цьому грубо порушує стандарти "суду, утвореного за законом" згідно Європейської конвенції з прав людини.

При цьому "відповідачі" як українські державні структури це порушення прав самостійного оскаржувати до Страсбургу чи Женеви не зможуть, а ось Україна як держава - цілком.

З прогнозованими наслідками.

Та по-друге, і це вже трохи професійне питання, цей "процес" буде йти максимально карикатурно та ніякої навіть "російської законності" там завідомо не очікується, як "за змістом так і за місцем спору."

Щоб не гратися у "юридичне королівство кривих дзеркал" окупації пропоную уявити, що гіпотетичний процес порушене у арбітражі Ростовської області куди Україна й припинила подавати воду для зрошення.

Тут у арбітража основною проблемою був би імунітет відповідача, адже судитися планується із державним підприємством, відомством та міністерством іноземної відносно Ростовської області РФ держави - України, яка має від таких позовів імунітети. Вони гарантовані міжнародним правом, а саме двома конвенціями про імунітети держав, європейською 1972 р. та ООНівською 2004 р.

Ці акти містять однакову норму щодо позовів про відшкодування шкоди - судовий розгляд буде можливим лише якщо він "стосується відшкодування за матеріальні збитки, спричинені фактом, що мав місце на території держави, де відбувається судовий розгляд, і якщо особа, яка завдала шкоди, знаходилася там у той момент, коли цей факт мав місце".

Інакше у держави, що нанесла шкоду, є залізобетонний імунітет і спір слід розглядати або у її національному суді, або у міжнародних інституціях.

Тобто ростовський арбітраж може прийняти такий позов про шкоду хіба якщо перед посухою делегація Держводагентства України прибула в РФ та саме там щось зробила з припинення водопостачання на Ростовщині. Інакше ніяк.

І це навіть без усіх питань пов'язаних з тим, що у реальному житті ніякої навіть гіпотетичної шкоди від діяльності Держводи або Каналу власне на території РФ узагалі не відбулося. Бо усі справжні питання стосуються українського Криму.

РФ ці конвенції не ратифікувала, але проблема агресора у їх власному законі 2015 року N 297-ФЗ, що містить подібні, майже дослівні норми в статті 11. У питаннях "пом'якшення чи звільнення відповідальності" цей акт звісно має ретроактивну силу на умовні події 2014 року в умовній Ростовській області, а ось якщо наразі його терміново скасують, то це вже ситуацію не змінить, бо саме цей акт "діяв у Ростові щодо шкоди на час спірних правовідносин".

Друга кричуща проблема суто процедурна, та ось її наразі "бажаючі" можуть додуматися ще поспіхом виправити, тому не підказуватиму.

Замість цього пропоную почитати чергове розслідування Association of Reintegration of Crimea як у Криму розкрадають десятки мільярдів на "антитерористичній охороні" об'єктів водного господарства, якої насправді нема і це логічно.

Бо від самих себе греблі та насоси окупанти охороняти ще не навчилися, а більше, здається й нема від кого.