Сто тисяч

Стотисячний ковідний труп сорокамільйонна країна переступила кілька днів тому не пустивши жодної сльози і навіть не помітивши його під ногами. Згідно соціального договору.

Сто тисяч - це за офіційними даними, якщо ж більше вірити вченим, а не владі, то на той світ пішли і всі триста. Ще минулої весни НАНУ розрахувала, що дані МОЗ треба множити десь на три, якщо дивитися правді і смерті в лице. Косата виморила середньостатистичний обласний центр Центральної України.

Найбанальніше було би відповідальність за цей масовий мор покласти на уряд. Так, для когось шансів вижити не було, а якусь частку новопреставлених можна було би врятувати, якби, якби, якби...

Правда набагато суворіша і неприємніша. Сто чи навіть триста тисяч жертв - ціна суспільного договору, який ми мовчазно уклали 2020 року. Лайкозалежна влада, щоб не дратувати волелюбний народ, відмовилася від будь-якого контролю і примусу за дотриманням найпростіших карантинних заходів. А ми без примусу так і не взяли на себе простих і необтяжливих зобов'язань, як-от: вдягати маски; дотримуватися дистанції; прикривати рота при кашлю чи чханні; не бити соплею в асфальт, мимохідь втрапляючи в перехожих, як кілька годин тому вітром прилетіло мені.

Більшість живе надією, що смерть постукає до інших, коли хто не заховався, то кому болить чужа біда? От так ми, нація, яка п'ять років до того вражала світ своєю несподіваною організованістю, раптом скотилися до стандартів первісного стада. Така, на жаль, гірка правда. Бувайте здорові й живі, хто живий і простіть нас, померлі.