Так починалася війна... Херсон...щось середнє між бардаком та 41 роком

https://twitter.com/Aizek01625936

"Хотів розписати цю тему після деокупації Херсону, але наразі вже пох#й, тому почну.

Тред про перший день повномасштабного вторгнення 24.02.2022 року очами херсонця - тобто мене.

Почну з того, що в ніч з 22 на 23 лютого твітерська "розкручувальна" поплава бурхливо обговорювала скликання оперативного резерву першої черги (ОР-1): шо це за ОР-1 та хто під нього підпадає. Проте, чіткої відповіді на запитання особисто я так й не почув.

Відкривши воєннік дізнався, шо я таки віднесений до того самого ОР-1, а тому більш точну інфу зможу дізнатись лише у військкоматі. Наступного ранку - 23.02, під акомпанемент смс-привітань із 31-річчям я таки пішов до військкомату.

На КПП військкомату просто переписали мої дані, телефон, подякували та сказали бути на зв'язку. Подальша частина доби пройшла вже у вигляді святкування дня народження - нічого цікавого.

Веселощі почались з дзвінка друга о пів на п'яту ранку 24 лютого, коли я мирно спав у ліжку

Розмова була приблизно такою:

- Шо, спишь?!

- Сплю, а шо мне ещё делать?!

- Ну, тут как бы началось...

- В смысле?! Шо началось?

- Война...

Спочатку я подумав, шо це підй#б, тому вирішив спати далі. Проте, через 30 секунд лежання вирішив таки зайти у твітер та перевірити...

Далі я вже просто літав по хаті, намагаючись зібрати необхідні речі, паралельно обзвонюючи рідних та близьких. Коротше кажучи, оговтавшись від першого шоку та похмілля, о 7 ранку я вже був у військкоматі, де одразу зустрів кількох знайомих з міста.

Працівники військкомату виглядали розгубленими, хоча й намагались це приховати жартами та підбадьорюваннями. Ми ж стояли на дворі ВК та дивились на величезну чорну хмару від розйобанного складу ПММ в Чорнобаївці, а також слухали звуки стрілкового бою звідти.

Тим часом до ВК прибувало все більше й більше людей. У всіх було лиш одне питання - коли нас дадуть зброю й що далі?! У відповідь ми постійно чули, шо вони чекають команди зверху й ВРУЧНУ обзвонюють усіх резервістів, аби вони з'явились до ВК...

Станом на 9 ранку у ВК було по моїх прикидах близько 200 осіб. Це ніхуя не зігрівало, оскільки всі чудово розуміли, що місце скупчення резервістів є дуже ласою ціллю для крилатих ракет та авіації. Наші очікування підтвердились пролітаючим БПЛА та першою командою "ВОЗДУХ"

На щастя - ми не були цікаві цьому БПЛА. Паралельно в телефонному режимі ми дізнаємось, що величезна колонна кацапів вже проходить біля Асканії-Нова у бік Н.Каховки, фактично без спротиву. Більш того, у ВК Н.Каховки тупо переписали дані резервістів та розпустили їх по домах...

Через 10 хвилин після цього ми дізнаємось, що командування ТРО Н.Каховки тупо з'#балось, а через годину місто було захоплено кацапами фактично без спротиву. Також ми дізнались, що СБУ та поліція ще вночі у повному складі виїхали в бік Миколаєва (деякі пізніше повернулись)

У цей час у військкоматі вже був реальний натовп близько 500 осіб, які категорично вимагали видати зброю. Що робив ВК?! Складав якісь списки, намагався вишикувати особовий склад (нахуя?!) й дав можливість людям заїхати додому за необхідними речами та зброєю (якщо така була)

Близько обіду дзвінок: з боку гідропарку видно ДВАДЦЯТЬ СІМ бортів кацапського десанту, які летять на Херсон. Цей десант висаджується на Антонівському мосту з метою його утримання до підходу основних сил. Також, вони починають штурмувати частину ППО між Садовим та Антонівкою...

Як на це реагує ВК?! Також - складаємо списки та займаємось х#єтою... Далі влітає якийсь мужик й тупо починає волати на воєнкома, шо він й#баний п#дар (згоден), шо терміново потрібна зброя, оскільки кацапи вже на мосту.

Воєнком психує й каже: видача зброї та обладнання буде проводитись у ** школі в Зеленівці (передмістя Херсона). Хто може - п#здуйте своїм ходом, для інших через ПІВ ГОДИНИ будуть автобуси. Мене та ще 4 попутників туди повіз друг, але й тут вийшла незадача...

В Зеленівці нас зустрічає секретар РДА й каже, шо ми вже не перші, шо ВК довбой#би, оскільки у Зеленівці нема такої школи, тому нам треба їхати на Укрніоз - сусіднє з Зеленівкою село, де власне й знаходився той самий пункт видачі...

З горем пополам доїхали до потрібного пункту. Це була закинута нефункціонуюча школа, яка скоріше нагадувала мурашник з площею приблизно гектар. На той момент там вже знаходилось близько 500 людей. Атмосфера: щось середнє між бардаком та 41 роком.

Спочатку ми спробували доповісти, шо от ми прибули, дайте нас зброю. У відповідь від нас затребували якісь воєнкоматовські списки - до кого нас взагалі приписано. Звичайно, шо ніяких списків у нас не було, а тому нас направили знову записуватись у нові списки, як добровольців...

Записались. Що далі?! - Йдіть отримувати зброю. А де?! - Оно бачите чергу у підвал?! Ось туди...

Простоявши близько години у черзі по зброю, паралельно ловлячи команди "ВОЗДУХ", оскільки вже дуже гучно було чути гуркіт гвинтокрилів та звуки бою, я таки отримав зброю...

Це було вже приблизно 15.40, але головне навіть не це. Зброя - іржавий (в прямому нах#й сенсі) АК-74, без масльонки (добре, шо з собою була WD-40), 60 патронів розсипом (причому ще не всім вистачило, деякі ділились), два магазини а також нах#й не потрібний багнет. Усе під підпис.

Що я встиг зробити?! Знарядити магазини, відрегулювати ремінь під себе а також поверхнево прочистити зброю. Крім того, у нашій збірній солянці були танкісти, птуристи, просто люди з бойовим досвідом, а також ті, хто в прямому сенсі перший раз в житті тримав автомат...

Тому, ми ще намагались пояснити цим людям як його тримати, як стріляти, чому не можна направляти на людину, допомогли знарядити магазини та відрегулювати ремінь. Власне, це й все, шо було видано. Броніки, шоломи, та хоча б просто воєнна форма?! - НІ Х# Я!

Далі ми почали шукати командирів та дой#бувати простим питанням - яке бойове завдання та в якому складі. У відповідь - чекаємо комбріга та рушаємо.

Нарешті, близько 16.30, коли вже почало темніти, нас забивають під зав'язку у маршрутні автобуси-акваріуми та об'їзною трасою везуть на той самий Антонівський мост. Чесно скажу, їхати в акваріумі під гуркіт гвинтокрилів, постійно озираючись у повітря - ще те задоволення...

Доїхали. Висадились. Бойове завдання від комбріга: п#дарасів вже вип#зидили з Антонівського мосту, проте в домах, що поруч, засіли снайпер та корегувальник. Наше завдання - зачистка... З 60 патронами...Без гранат... Без ніх#я в принципі, навіть військової форми. Ну ок, наказ є наказ.

Далі наша група бойових бомжів (а виглядали ми саме так - більшість тупо по гражданці, але зі стволами) у кількості 36 осіб рушила полем до залізниці, одразу за якою починалися будинки, де й потрібно було провести зачистку.

Залізниця йшла перпендикулярно трасі, тому ми розмістилися на пагорбі залізниці, з якого було видно сам міст (метрів через 500), та ті самі будинки (метрів 150-200). Ну ок, легли й тримаємо рубіж, поки інша група пішла на саму зачистку.

А далі починається екшн, оскільки ми бачимо, як з боку Олешок через міст п#здує гігантська колона техніки - танки, бетери, ЗРК, КШМ і т.д. Проблема була в тому, що ми в душі не #бали чия це колона. Було вже темно, ніх#я не зрозуміло. Тому просто лежим далі й тримаємо рубіж...

У той же час з лівого боку, приблизно де була частина ППО, починається п#зда. Спочатку туди пішли одиночні прильоти, один з яких перебиває газопровід (досить заворожуюче, я вам скажу). Потім туди починають лягати пакети, як мені здалося тоді, з Буратіно, але може то й були Гради.

Далі ми бачимо, як з боку підірваного залізничного моста йде пакет з Града у відповідь - кудись в сторону Олешок. Це вже наші. Арт. Дуель, як вона є, тільки з РСЗВ.

У той же час - гігантська колона продовжує проходити повз нас з боку моста, а ми не знаємо - наші це, чи ні.

Ну а далі наступає кульмінація цього #баного дня. Спочатку ми почули гул авіації, яка тупо несеться на нас вздовж залізниці, біля якої ми залягли. Оцей момент, коли ти лежиш, чуєш страшний гуркіт, який все ближче й ближче, а потім - бабабабах прямо по наc...

В момент вибухів відчуваю біль у правій нирці. Тоді я подумав, що це відскочив щебень від вибуху. Секунда шоку. Руки ноги наче на місці. Чутно воплі поранених. Бачу, як хлопця 300-го потягнули зворотно на Бетер. Роздупляюсь, бачу, що справа від мене лежить хлоп й не ворушиться.

Я до нього. Брат, брат, живой?! У відповідь бачу, що руки, тіло й обличчя в нього ціле, але він реально в ах#ї, може контузило?! Спускаю руку нижче й розумію, шо його ноги перетворились на фарш... ТРЬОХСОТИЙ! У НАС ТРЬОХСОТИЙ! Тут же підлітають інші, намагаючись допомогти.

Всі в шоці. Аптечки - немає, навіть #баних джгутів - немає. Один скидує з себе джинси, намагаючись ними зупинити кровотечу. Я ж у свою чергу намагаюсь дати йому води та бодай якось заспокоїти. Прилітає док, який тягнув першого 300-го на Бетер, починає теж щось якось допомогати.

Потрібна евакуація, але зв'язку немає, оскільки усе "командування" ТРО тупо з'#балось на тому ж Бетері, куди вдалось запхати першого 300го. Ризикуємо, намагаємось зв'язатись через мобільний - все одно ніх#я. Допоки йшов увесь кіпіш - хлоп помирає, у нас на руках...

Шо робити далі?! Зв'язку нема, можливості евакуювати 200го - нема. Колона - продовжує виходити, а ми навіть не знаємо? чия це колона. 200го відтягнули до найближчої посадки, де побачили ще 2х наших двохсотих..

Вирішили своїм ходом пробиватись у зворотному напрямку через посадки.

Відійшовши трохи від шоку, я відчуваю, шо в мене ніх#йово болить права нирка, причому дуже ніх#йово. Док мене оглянув, каже, шо не може сказати, чи є там уламок, чи то просто так зачепило...

- Идти сам можешь?!

- А есть выбор?!

Таким був діалог.

Далі ми близько 2 годин посадками вибирались зворотно, постійно падаючи від світла фар машин, що їхали трасою. На щастя - вибрались. Бачимо, стоїть якийсь ББМ та військовий біля нього. Темно, хз хто це. Виходимо на дорогу, аби нас побачили.

- Слава Україні!

- Героям Слава!

Фуух

Ви навіть не уявляєте, яке це було щастя на той момент побачити своїх. Це була 59 бригада з Гайсина, колона якої й виходила на Херсон для перегрупування, яку ми, як виявилось, і прикривали.

Чесно, вбив залізний спокій того військового, якого ми тоді зустріли.

- Так, трошки втрапили у п#здоріз, але зараз підемо відбивати. П#зда цим п#дарам!

Далі ми вже дійшли до тієї самої школи, де мене оглянув лікар та відправив на госпіталь, до якого мене везли волонтери.

Від волонтера цього дізнався, що нашого першого 300го також не довезли, стік кров'ю... Потім спитав, же ми залишили 200х (забрали їх на наступний день).

Ну а в госпіталі мене зустріли як рідного, серйозно. Можливо, я був в шоці, але було аж незручно, що зі мною так панькались)))

Крім того, вже в госпіталі я дізнався, що уламок пройшов по касательній, пробив шкіру над ниркою, вилетів та застряг у мене в голові... Його так й не змогли витягнути, буде сувеніром))) Благо, до черепа не дійшов...

Фотка з госпіталю з того самого вечора, чи вже ночі...

Про подальші дні - розпишу пізніше. Принаймні, особисто для мене 24 лютого стало другим ДН. 

Ну а тепер найцікавіше. Тільки нещодавно я осягнув, шо по нас відпрацювала ніх#я не авіація. Це був Смерч, касетний... Так, гул Смерча дуже нагадує СУ-25...

По-перше, ніхто не чув після прильоту подальшого гулу.

По-друге, сушка б відпрацювала по колоні, це 100%

А так ці п#дари в'#бали зі Смерча по відходячій нашій колоні, але промазали й влучили в нас)))))

На завершення цього треду скажу:

Ухил до землі медикам та хлопцям з 59 бригади! Не все ще можна писати, але Херсонщина цього не забуде!

https://twitter.com/Aizek01625936

@Aizek01625936