Про українське "Мистецтво війни" або "Знайте ЗСУ"

Оточення, вірніше, середовище в якому я знаходжусь, дозволяє мені багато всього чути і аналізувати. Оскільки я не військовий, я багато чого не розумію, тому часто перепитую, уточнюю і з‘ясовую. Можу з впевненістю сказати, що книга китайського воєначальника Сунь-Дзи не просто так названа "Мистецтво війни". І неймовірно приємно усвідомлювати, що у нас є свої Сунь-Дзи.  Ті, на кого ми в мирний час навіть уваги не звертаємо. А зараз від їхнього професіоналізму залежить наше з вами життя і майбутнє.

Я міг би поділитись багатьма тонкощами, які для себе з‘ясував, але не буду. Не хочу виглядати недолуго. Та і не все можна розказувати публічно. Але повірте, якщо нам здається, що ті чи інші дії нашоі армії для нашої логіки є не зрозумілими, то знайте, що це те саме, що аналізувати ходи гросмейстера з шахів не знаючи правил гри в шахи. Десь так.

Тому фраза "вірте в ЗСУ" для мене зараз не є мантрою типу "вірте в бога", а є конкретною вказівкою - ЗНАЙТЕ, що у нас є ЗСУ. Ще 30 днів тому ми були шоковані тим, що нам прийдеться сам на сам воювати з "другою" армією світу, а сьогодні ми не те, що не боїмося, а наполегливо вимагаємо перемогу. І повірте вона буде.

Але якщо після перемоги хоча б одна скотина в маршрутці косо подивиться на військового, який просить підвезти його по пільговому тарифу, чи взагалі відмовить в проїзді, то я особисто наб‘ю такій тварюці морду. На руках ми маємо носити наших воїнів. На руках. І ніяких принизливих пільг. Високі зарплати і пожиттєва повага.