Про "броніки"

Доброї ночі, ми з України і час такий, що писати пости можна і вночі:)

Пишу цей пост, сидячи в підземному переході на вокзалі, перечікуючи повітряну тривогу. Протяг і бажання бути в теплому ліжку.

Поїзд, яким маю передати цінний вантаж, запізнюється на "приблизно три години", як сказали в касі.

У великій картатій сумезі (бо навіть сумкою то назвати неможливо), з якою колись їздили "заробітчани" — передача в Київ: пакети з гемостатиками, турнікетами, бандажами, аптечками та …двома кільцями закарпатської пікниці і угорськоі домашньоі сухої ковбаси, а також великого пакета свіжоі руколи та шпинату, загорнених в мокрий рушник. Це все для перемоги.

В підвалі гул і гамір: сидять люди із сумками, собаки на повідках; перекрикують один одного цигани і допомагають зносити валізи волонтери в жовтих футболках. Живе життя. Хочеться, щоб всі ці люди вже готувалися до сну, а діти спали.

Три роки тому в цей день я була на світовому конгресі з антистаріння в Берліні, слухала доповіді найвідоміших вчених.І почувалася щасливою, бо раділа, що людина, нарешті, дожила до того часу, коли має всі можливості насолоджуватися життям.

Сьогодні, не зважаючи на війну і стреси, я теж щаслива. Останній місяць я щодня настирливо стукаю в багато дверей. Я прошу зберегти життя тим, хто зберігає наші життя. Для кого немає часу для сну та часу відпочинку. За три останні тижні в моєму лексиконі найчастіше звучало слово "бронежилети". В різних варіаціях: купити, випросити, пошити, виміняти.

Я писала друзям, закордон, майже всім депутатам, у фонди. Фонди сказали чекати на невизначений термін. Немає терміну.

Коли тиждень тому я побачила пост Вікторія Сюмар і в ньому — фото бронежилетів, я вмить написала "будь ласка, і нам треба, в нас добровольчий батальйон, 1500 людей, з них — 200, які щодня в зоні бойових дій".

Вікторія відписала, що спитає, бо поки що віддали все. "Морозиться", — подумала я. Через декілька днів вона написала, що можливо, "щось і буде, потреби великі, в першу чергу, все віддають в ЗСУ".

Я не могла впустити цю можливість. Наш батальйон бідний, навіть заправити бусик соляркою, щоб евакуювати людей, непросто. І ми в зоні бойових дій, ризику та небезпек.

Сьгодні до наших хлопців, як і до інших, ненадовго заїхав Петро Порошенко і привіз 50 дуже якісних бронежилетів 4 класу (ми їх потім "відстріляли", на останньому відео). Радості хлопців не було меж! І солярки дві бочки, 400 літрів.

Ясно, що хотілося броніків для всіх, але 50 це круто! Інші самі будемо шити. Після нас інші броніки поїхали до інших бійців.

Мене в той момент не було, командир батальйону передав, що була б я там, хлобці б підняли на руки:) Я розплакалась прямо в розмові по телефону.

Ці всі люди радіють таким речам. Сьогодні не було конференціі з довголіття і я не слухала Обрі де Ґрея. Замість готелю в безпечному Берліні я сиджу в підземному переході вокзалу, п‘ю безкоштовну каву і їм бутерброд з білого батона з маслом, ковбасою і сиром, що їх роздають волонтери у жовтих футболках.

А потім ту картату сумегу мені тягнуть два волонтери і провідниця Світлана забирає іі на Київ. Ми обіймаємося з нею і одна одній бажаємо "хай Вас бог береже".

Всі ці люди живуть з однією думкою — всі хочуть миру. Але для миру ми маємо бути одним цілим, монолітом. Всі і кожен з нас, має працювати на перемогу: возити людей у переповнених вагонах, шити бронежилети, допомогти фінансово захисникам захищати рідну землю, а також бути на рідній землі, бути Бойовими Бджілками великого вулика під назвою Україна.

Бо цю землю нам заповідали наші предки, які своєю кров‘ю виборювали її, покоління за поколіннями.

І зараз наша черга зберегти Україну в цій великій естафеті для наступних поколінь.

Борімося— поборемо!

Нам Бог помагає!

За нас правда, за нас слава

І воля святая!

Бойові Бджоли України

P.S. Про "піар".

Друзі, давайте я Вам дещо скажу.

Уявіть собі, що Ваша дуже близька людина захищає від окупанта свою землю. Людина без бронежилета та каски, які можуть врятувати їй життя. Пошуки бронежилетів марні — їх немає ніде, просто ніде, навіть в Європі. Або можуть бути, але за великі кошти. І тут Вашому брату чи сину дають бронежилет хорошоі якості, дають ті, від кого Ви це не чекали. Ви відмовитеся принципово?

Просто перед тим, як щось написати негативне, розумійте, що це читатиму я. Скажіть, чи заслужила я на негатив? Ви навіть не уявляєте, скільки моїх зусиль коштує кожен бронежилет.

Але я все одно всіх Вас люблю, дорогі українці, бо сваритися ми вміємо:), але всі ми, незалежно від наших поглядів, любимо Україну і хочемо, щоб закінчилася війна, перестали гинути наші люди і руйнуватися наші домівки

P.S. Завтра, тобто вже сьогодні, обіцяю вийти в прямий ефір, присвячений харчуванню в період війни, бо їсти треба так, щоб мати силу і здоров‘я.