Ім‘я Аушвіца - Буча

Я вже майже добу нічого не можу написати про Бучу… тільки суцільний задушливий біль… 
І чомусь ці рядки з «Северовостока» Волошина. Найкращого вірша про вікову сутність росіян: 
«Сотни лет тупых и зверских пыток,
И ещё не весь развёрнут свиток
И не замкнут список палачей…» 
Теодор Адорно писав: Аушвіц довів, що культура зазнала краху. І додавав, що «писати вірші після Аушвіца - це варварство!». В тому сенсі, що допустивши колективний Аушвіц людство зазнало такого колапсу, а саме зло було настільки тотальним, що всі сенси після цього втратили будь-який сенс. 
Чи є варварством після Бучі писати дописи у соцмережах?..
Ми всі, як предстаники західної цивілізації, виросли на колективному міфі про Другому Світову. В кожного народа була звичайно своя інтерпретація цього міфу. Але ми дивилися в минуле як у грандіозні часи. Великих, об’ємних жертв та злочинів, воєн, гекатомбів окривавлених тіл. На тлі цього епосу для самих себе ми виглядали якимись невеликими, чи що. Потім була «Банальність зла» Ганни Арендт у першому російськомовному виданні, за іронією настільна книга плюс мінус мого покоління. Але все одно, за всієї буденості та механістичності втілюваного, масштаби зла Аушвіца (Голодомора, Руанди, Сребрениці) не сприймалося як щось банальне. Як мінімум за кадром розстрілів та звірств повинен був звучати «Ревієм» Моцарта, або ж Верді, для більш вибагливої публіки, яка придбала квитки на перший ряд у виставі під назвою «Геноцид». 
І ось ми дочекалися - Аушвіц заглянув у наше вікно. Ім‘я Аушвіца - Буча. Світило Сонце, життя не зупинялося, ми чистили зуби, пили чай, воювали, вбивали, вмирали та кохали. 
А десь поруч з нами, з усім людством, відбувалася Буча. Хочеться сказати, що десь в паралельному Всесвіті! За участі якихось інопланетян. Але ні, за 30 кілометрів від моєї сьогоднішньої геолокації. За участі людей. 
І якщо доба Арендт - ця доба розквіту модерна, довела нам усю банальність зла. В сенсі того, що доба великих відкриттів та індустріалізації, доба прогресу заради прогресу, цей час великих чисел без етичного виміру, призвела до появи не тільки фабрик автомобілів, але й фабрик смерті. То наша доба, доба постмодерну, доведе що зло не просто банальне. Що воно - абсурдне. 
Стереотип каже, що зло страшне та паралізуюче, воно приходить до тебе свистом диких кочовиків, чеканим кроком людей, затягнутих у шинелі від Хьюго Босса, воно полює на тебе у третій ранку на чорному «воронці». 
Ніхто і ніщо не готує нас до того, що зло може бути беззмістовним, абсурдним та безглуздим. Що воно прийде до нас у вигляді плюгавого мужичка без зубів, який вб’є тебе заради пральної машини. Або зв’яже руки, закатує та кине у рів не заради надідей вождя, розширення життєвого простору, соціал-дарвінізму, чи боротьби систем, а просто так. Бо може і чому б і ні. 
Зло заради великих ідей минулого було банальним. Але зло теперішне, саме по собі, без шат комунізму та націонал-соціалізму - абсурдне. У ньому немає жодного сенсу. Бо наш Аушвіц доводить: зло та геноцид це не інструмент для втілення якогось майбутнього. Зло - не інструмент творіння. Зло це в принципі не інструмент! Ніщо не може бути створено через знищення. Зло - це самодостатне явище, практика яка приносить збоченцим людям та суспільствам задоволення заради задоволення. 
Абсурдність зла не робить його менш тотальним. Мова не про це. У постмодерні абсурдним є самі намагання виправдати зло якоюсь ідеєю, тим більше ідеєю з глибоко модерної епохи. Тому ці полусвастики, які розвішені по всій Москві виглядають там смішно та комічно. Бо це - абсурдно. Це - ніякий не стильний однострій, який прикриває своєю естетикою жагу до вбивства. Це - газета, яка вдягнута на причинне місце брудного, поїхавшого з глузду бесхатька, яка не приховує, а саме підкреслює його положення. 
Якщо зло - це явище без сенсу. Знищення заради знищення. То що ми можемо йому протиставити? Можливо тільки силу творіння? Можливо тільки любов?.. 
Життя та смерть сплелися у єдине у нашій боротьбі. Але життя переможе. Бо ми як ніколи любимо один одного. Нашу країну, ближнього свого. Хтонічний хаос же поглине вороже російське суспільство. Бо їм немає на що спиратися. Бо в них немає любові та іскри творіння. Бо безконтрольне, абсурдне зло завжди повернеться до того, хто випустив його на волю… 
Бо привиди Бучі мають поглинути їх…