Не тільки про переговори

Нещодавно старий знайомий з Криму, реагуючи на мій допис щодо неминучого краху росії, скинув посилання на рандомний пост у фб, де згадувалась книга Джорджа Фрідмана, засновника Stratfor, "Наступні 100 років: прогноз на 21 століття". Написане в 2009-му, це викладене в концентрованій формі дослідження трендів, що в синтезі дають картину майбутнього. Методологічно дотошне, академічно сміливе.

Амазон, Kindle на телефоні - тож далі моя вижимка по прогнозам щодо росії.

Фрідман передбачив війну росії на західних кордонах у 2020-х. Мета - відновлення впливу за рахунок буферних зон. До 2015-го року росія мала встановити тотальний контроль над Україною та Білоруссю, після чого у 2020-х здійснити агресію проти країн Балтії та Східної Європи. Основним опонентом рф мала стати Польща. Українці і білоруси при цьому мали піти в розхід як сьогодні йдуть буряти і дагестанці.

Як бачимо, прогноз у цілому коректний, але не врахував суб'єктність українського народу. До 2015-му року Москві не вдалось встановити контроль над Києвом. Військовий еспансіонізм росії відповідно був спрямований проти України. Польща та Балтія в нашому умовному тилу.

Йдемо далі. Війна росії в 2020-х роках на захід від себе буде приреченою на невдачу. Була спрогнозована млява реакція по вісі Берлін-Париж, але потужна позиція США. Саме політика останніх, передбачалось, стане запорукою економічної ізоляції та військового фіаско росії. У тому числі за рахунок прямих поставок озброєння полякам, які, на думку Фрідмана, зрештою не покоряться та завдадуть поразки агресорові.

Знову ж бачимо, прогноз у цілому справдився. Поки німці та французи вагаються, англо-сакси надають реальну та дієву допомогу. Це в тому числі дозволяє українцям (не полякам) давати гідну відсіч росії.

...

Ми тут.

...

Далі. Фрідман передбачав, що поразка у війні, економічна відсталість та ізоляція призведуть до краху росії вже в 2020-х, до її розпаду на строкату множину незалежних республік. Новостворені держави без належної суб'єктності, ефективних бюрократій, згуртованих суспільств підпадатимуть під вплив більш потужних сусідів. Такими сусідами, по суті бенефіціарами розпаду росії, мають стати Японія (не Китай, до речі) на сході євразійського простору, Туреччина - на півдні та Польща, як переможець війні та ключовий партнер США у регіоні, - на заході.

Наразі ми не можемо сказати, чи цей прогноз правдивий, бо час ще не настав. Але точно можемо вже говорити, що не Польща має стати бенефіціаром розпаду рф, а Україна, яка вберегла суб'єктність і сама стала ключовою точкою опори для західного світу в боротьбі проти експасіонізму рф.

Я згадав про ці прогнози Фрідмана (раджу почитати книгу, вельми доступна е-версія), щоб спробувати дати ширший контекст для переговорів.

Ми всі, сподіваюсь, уже погодились нарешті щодо спільної цілі "русский военній корабль - иди нах*й".

За умови існування РФ русский - це завжди военній (у війні, для війни, за війну). А значить завжди іде нах*й.

Отже, логічно доходимо до висновку, що наша спільна ціль "РФ - иди нах*й".

Якщо мета недосяжна у спосіб військовий, примирення є хорошою альтернативою за умови, що стосовно рф будуть продовжені та посилені санкційні заходи, відповідний економічний, дипломатичний тиск.

Що неприпустимо - це повернення до business as usual. Якщо рф з країни-агресора, а її очільники з воєнних злочинців перетворяться на респектабельних партнерів, що сидять за одним столом на рівних з іншими, якщо будуть зняті санкції - це буде не просто прикрість. Росія перегрупується, посилиться і знову вдарить по нам, але вже врахувавши уроки цієї війни.

У найближчі місяці та роки ми маємо засвідчити останні конвульсії останньої імперії. Дотиснути її у максимально ефективний спосіб. Всередині росії мають посилитись центробіжні, антиурядові настрої як наслідок де-факто поразки у війні проти України. Нові республіки мають отримати підтримку світу та ключових держав регіону (в т.ч. України) у своєму становленні.

Будь-яке зволікання, пролонгація існування державоподібного франкенштейна під назвою "російська федерація" означатиме підвищення ціни, що заплатять українці, кримські татари, білоруси, чеченці (не кадирівці), азербайджанці, грузини своїми життями за те, щоб припинити російський експансіонізм.

Окремо по Криму.

Не треба ні про що домовлятись. Ні про 15 років, ні тим більше про 100 років якогось відтермінування. Ні про оренду, ні про лізинг, ні про що.

Річ у тім, що пропозиція української делегації в формальному аспекті переводить питання з площини притягнення держави-агресора до відповідальності в площину двосторонніх домовленностей. Фактично ж питання заморожується.

Крах рф неминучий уже скоро. До нього ще складний і сповнений болю шлях, але він точно не має тривати настільки довго. І на цьому шляху ми точно не маємо самі собі ускладнити життя тим, що правонаступник рф (якась національна держава росіян із біло-синьо-білим прапором а-ля новгородська республіка) матиме законне право на Крим, оскільки сама Україна його їм "простила". Ще й за участі кримських татар.

Не треба.

Знаю, переможемо, Іншаллах. Українці заслужено мають стати ключовою державою в регіоні, що забезпечить його трансформацію від мороку до світла.

Кримські татари мають розбудувати свій юва на землі обітованій та допомогти братам з євразійському простору в подібних справах.

І це перспектива не кількох десятиліть, але кількох років.

Стоїмо. Підтримуємо ЗСУ, один одного.

Ціль у нас єдина. І хоч може здаватись, що ми ще далеко, насправді ми вже майже там.