Потисніть руку українським медикам: їх героїзм недооцінений

Сьогодні, працюючи з журналістами з каналу France24, мав честь спостерігати, як працює харківська станція екстреної медицини.

Ці чоловіки та жінки – перші, хто прибувають за «медичним» викликом. Це можуть бути звичайні хвороби чи інциденти на зразок інфаркту, але з початком війни вони сфокусовані на допомозі жертвам обстрілів та бомбардувань. 

Нині у їх розпорядженні – сучасні медмобілі, реанімобілі і навіть неонатальна швидка. 

Але це все металобрухт без дуже хоробрих медиків, які, будучи абсолютно беззбройними, цілодобово надають харківчанам медичну допомогу.

Я був із ними 5 годин. За цей час ми встигли поговорити майже про все і навіть з’їздити на
виклик.

                                                                          ***

За жовтим медичним Mercedes майже неможливо угнатись. Він їде Харковом без сирени, щоби не привертати до себе зайвої уваги, але з проблисковими маячками, щоби отримати перевагу на перехрестях та блокпостах. Їдуть від 90 до 130 км/годину – я, доволі досвідчений водій, ледве їх наздоганяв. 



Цього разу їх викликали у північний район міста (ми дещо не доїхали до П’ятихаток та Фельдман Екопарку – харків’яни зрозуміють, що це за пекло). Заїхали у двір, де зранку ракета вдарила по багатоповерхівці. Всі машини потрощені, шини здуті, скрізь – скло. Звук від вибухів настільки гучний, що замирає серце, а французькі журналісти порозбігались хто куди. Реально страшно.

На щастя, пацієнт був легким, і ми на тій же швидкості повернулись до медичної станції.

Екіпаж – герої. Два медики та один водій. Юлія – лікар, трохи не дотягує до 30 років. Працює на швидкій з першого курсу медуніверситету. «Якщо ти прийшла до екстреної медицини, вибратись вже неможливо – затягує». Її напарник – молодий інтерн, а водій – студент медфаку. Чергують доба через дві/три. Це означає, що кожен із них на ногах з восьмої ранку до восьмої ранку. На них – легкий бронежилет (просять про нормальні броники щонайменше 4-го класу), вони - досвідчені та безстрашні помічники кожному, хто страждає від російських обстрілів. 

                                                                                 ***

Їх перший екіпаж прибуває на місце обстрілу, його мета – розсортувати постраждалих на важких (їх миттєво передають для транспортування наступним бригадам) та відносно «легких» (хто може почекати).

Діляться проблемами. Наприклад, розповідають про неможливість повноцінного ремонту авто у Харкові та з вдячністю згадують своїх механіків-«кулібіних», які у таких умовах тримають автопарк у порядку. Також керівництво змушує бригади залишатись на місті після виїзду задля економії пального. «Це безглуздя», - кажуть медики та натякають, що залишатись там, де щойно розірвалась ракета, дещо небезпечно.

Це справжні герої, дружбою з якими пишаєшся. На таких людях тримається екстрена медична служба України. 

Побачите медиків – потисніть руку та підтримайте добрим словом. Їх сміливість та героїзм ми суттєво недооцінюємо.