"Точка" для Краматорська: вундервафе чергового фейку

(Скорочено, повну версію див. на DETECRTOR.MEDIA)

Ракетний обстріл залізничного вокзалу Краматорська вранці 8 квітня забрав, за даними на кінець дня, 52 життя. Як повідомив увечері голова Донецької облвійськадміністрації Павло Кириленко, 14 людей померли в лікарні в найближчі години після госпіталізації. Водночас, на лікарняних ліжках лишалося ще понад сто осіб. З урахуванням вражувальної здатності використаних при ударі касетних боєприпасів, вижити можуть не всі.

Трагедія сталася в розпал фіксації злочинів російських військ у Бучі та інших містах і містечках Київщини. Втім, обстріл Краматорська викликав більше асоціацій з давнішим воєнним злочином росіян – збиттям у липні 2014 року пасажирського літака "Малайзіських авіаліній" за номером МН-17.

Вісім років тому журналісти швидко звернули увагу, що бойовики спершу нахвалялися в соцмережах збиттям нібито українського військового літака, а потім кинулися стирати відповідні дописи. Аналогічна картина спостерігалася і цього разу: спершу – новини про удар по ЗСУ, а вже незабаром – гарячкове затирання постів і прискорене ширення різноманітних фейків, покликаних не так переключити увагу, як розсіяти її серед сили-силенної версій. Часто – взаємно суперечливих.

<...>

Різнобій різнопланових версій, загалом, характерний для російської пропаганди. Зокрема, цей почерк виразно читається у висвітленні росіянами власних воєнних злочинів у тій же Бучі, що детально проаналізовано в матеріалі "Як сховати злочин у скирті фейків".

Водночас висвітлення росіянами Краматорського обстрілу має певні особливості. Авжеж, як уже сказано, російські "денацифікатори" поквапилися спершу повідомити про "воєнний успіх", а потім терміново його дезавуювали. Але впадає в око, що цього разу офіційна російська пропаганда виступила порівняно підготовленішою.

Так, спершу про ракетну атаку повідомив "штаб територіальної оборони ДНР". З досвіду автора, дійсно вигідну для себе інформацію росіяни зазвичай резервують для оголошення своїми офіційними органами (тим же міноборони, наприклад). А от молодшим товаришам з Донецька й Луганська вже вісім років доручається озвучувати якраз неоднозначні дані, з якими, однак, потрібно виступити швидко.

Потім позиція Москви може бути скоригована відповідно до обставин. Таке не раз бувало саме зі звинуваченнями українських військових у загибелі мирних мешканців на Донбасі.

<...>

А от українські чиновники продемонстрували певну неготовність до ситуації. Вже згаданий голова ДВА п. Кириленко, наприклад, спершу поквапився заявити про удар ракетою "Іскандер", а не "Точкою-У" (хоч і швидко виправився). Брак часу й ресурсів у наших урядовців за нинішніх обставин цілком зрозумілий – і все ж із "синдромом визволення Вишгорода" потрібно щось робити.

Натомість росіяни явно намагалися коригувати позицію відповідно до поточної інформаційної ситуації. Хоч і виходило, скажімо так, по-різному. Наприклад, коли Пєсков заявив, що "Точка-У" знята з озброєння російської армії ще 2019 року, українські користувачі почали масово постити російські ж фото наявності "Точок" у Білорусі безпосередньо перед російською агресією; і тоді російське міноборони виступило з таким дивним текстом:

Обращаем внимание, на всех опубликованных Киевом фотографиях с учений "Союзная решимость-2022" изображены не российские ракетные комплексы. Тактические ракеты "Точка-У", обломки которой обнаружены в районе ж/д вокзала Краматорска, применяются только украинскими Вооруженными силами.

Тобто в Білорусії разом із росіянами лічені тижні тому тренувалися українські ракетники?

Втім, про використання росіянами "Точки-У" проти українців було відомо й до Краматорської трагедії: це траплялося і на Чернігівщині, і на Донбасі.

Так чи йнакше, факти не заважають Москві не просто заперечувати свою причетність, і навіть не лише звинувачувати Україну на рівні пропаганди. Вже в день обстрілу російський Слідчий комітет порушив у зв’язку з цим обстрілом справу за ст. 356-1 КК РФ, де йдеться – відчуйте – про використання заборонених засобів і методів ведення війни, а заразом і про жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, депортацію цивільних, розграбування майна... Інакше кажучи, рівно про всі ті злочини, які інкримінуються самій Росії.

Такий безмежний цинізм має не лише внутрішній пропагандистський вимір, але й зовнішній аспект. У рішенні про порушення справи сказано, що обстріл Краматорська відбувся "на території ДНР". Нагадаємо, напередодні війни Путін заявив про "визнання ДНР і ЛНР" у межах Донецької та Луганської областей. Що й стало виправданням для самої війни.

Тож тепер окупанти прагнуть заплутати ситуацію, повторюючи мантру про "обстріл на території ДНР". Власне, вони з самісінького початку війни називали "мешканцями ДНР/ЛНР" ВСІХ загиблих на Донбасі цивільних українців. Але от такого гучного інформприводу їм досі не випадало...

І тут саме час звернутися до можливої мети обстрілу. Зрозуміло, російська версія про спробу Києва перешкодити таким чином евакуації цивільних є маячнею навіть із точки зору елементарної логіки. Цю евакуацію ще напередодні оголосила саме офіційна влада – і, звичайно, перервати цей процес з української сторони, якби комусь таке й спало на думку, значно простіше було би без обстрілів.

Водночас треба визнати, що аргумент про просто-таки біологічне бажання росіян знищити якомога більше мирних українців теж не витримує критики. Як би цинічно це не пролунало, але навіть застарілі "Точки", й навіть для росіян із їхніми запасами зброї – це надто цінний ресурс, аби витратити одразу дві ракети заради вбивства кількох десятків беззбройних людей.

З урахуванням тієї готовності, яку продемонструвала Росія у побудові своєї пропагандистської версії, можна припустити, що метою все-таки було порушення шляху доставки підкріплень на східний театр воєнних дій. Ну й ураження цих підкріплень, наскільки вдасться... Наскільки це вдалося в результаті – ми, з огляду на зрозумілі вимоги обмежень інформації у воєнний час, не знаємо.

Що ж до цивільних, то, ймовірно, їх було визнано неминучими "супутніми жертвами". Як тисячі таких же цивільних у Маріуполі, Харкові, Чернігові, містах і селах решти українських регіонів... Та й посіяти паніку – не останній інтерес будь-якого агресора напередодні наступу.

Ну а звинувачення України тут – єдиний варіант хоч би позірно прикрити свій слід. І це, до речі, цілком пояснює використання замість тих же "Іскандерів" менш ефективних (і точних!) ракет. Україна "Іскандерів" не має, на неї удар такою зброєю не перекладеш.