Час відплати настав

Президенту України

Зеленському В.О.

ВІДКРИЙ ЛИСТ

Шановний Володимире Олександровичу!

Дозвольте почати зі слів подяки. Ви не втекли з країни у перші – найважчі – дні і тижні війни. І це була мить, коли українці – і ті, що голосували за Вас три роки тому, і ті, що не голосували – мали всі підстави пишатись своїм президентом. І ми пишались.

Після того, як український народ зруйнував плани Путіна на бліцкриг, війна переходить у марафонську парадигму. Наразі це війна на виснаження. На жаль, Росія більша та ресурсніша за Україну. І тому всі наші ресурси мають бути максимально мобілізовані для одної великої мети — перемоги. Гасло Другої світової "Все для фронту! Все для перемоги!" знову актуальне як і вісімдесят років тому.

Військова мобілізація ресурсів передбачає не тільки націоналізацію активів РФ в Україні, а й переоцінку ставлення до статків тих, кого в Україні зазвичай називають "олігархами", а також тих, хто був п’ятою колоною Кремля, а з початком великої війни ганебно втік з країни, вивізши мільйони доларів готівки та своїх родичів призовного віку.

Ми з Вами живемо у час, коли буквально збувається пророцтво нашого великого Кобзаря:

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять…

Двадцять четвертого лютого цього року ми не просто прокинулись від вогню великої війни: вибухів російських бомб, ракет та снарядів. Ми прокинулись у буквальному сенсі окраденими. Бо навіть через півтора місяці після початку повномасштабного вторгнення Росії я чи не щодня отримую прохання від бойових підрозділів допомогти індивідуальними аптечками бійця, бронежилетами, касками, турнікетами, швидкими, паливом тощо… І водночас я бачу неймовірну розкіш палаців (домами назвати це важко) Медведчука, Суркісів, Пінчуків, серед яких волею долі наразі знаходиться база Першого добровольчого мобільного шпиталю (ПДМШ) ім. Миколи Пирогова.

І в мене не вкладається в голові цей контраст: наші героїчні хлопці та дівчата, що щодня віддають за Україну найдорожче – своє життя, але яким бракує найнеобхіднішого – і пихата розкіш тих, хто десятиліттями наживався на цій бідній країні. Бо ніхто з них не створив український Microsoft, SpaceX, Apple чи Amazon – їхнім головним талантом завжди була близькість до влади та вміння конвертувати політичний вплив у великі статки.

Я певен у історії олігархічної України слід ставити жирну крапку. Тим, хто неймовірно розбагатів в Україні, але залишив її, коли над нею нависла екзистенційна загроза, прийшов час віддавати борги своєму народові. Вони сподіваються, що після нашої перемоги все повернеться на круги своя: ветерани спиватимуться від безвиході та покинутості, медицина ледве жеврітиме за бюджетні копійки, пенсіонери відмовлятимуть собі у найнеобхіднішому, аби сплатити комуналку, а хтось жируватиме, нездатний порахувати, скільки маєтків у нього розкидано по всьому світу… Я переконаний: така Україна має зазнати нищівної поразки у цій війні так само, як і путінський режим.

Є цінності вищі за приватну власність. Людське життя. Свобода. Гідність. Батьківщина. Приватна власність олігархів не є чимось святим і абсолютно недоторканним. Особливо приватна власність українських нуворишів, які зганьбили себе колаборацією з Росією та ганебною втечею з України під час війни. Вона наразі має слугувати головній меті українського народу – перемозі.

Як правник та науковець, я дуже не хочу, аби відчуття кричущої несправедливості, яке переповнює багато українських сердець, вибухало позасудовими розправами над зрадниками та колаборантами або нищенням їхнього майна. Ми ж б’ємося не тільки проти путінської Росії – ми воюємо також за принципово інший світ, в якому пануватимуть справедливість та правопорядок, а найвищими цінностями будуть свобода та людська гідність.

Тому я закликаю Вас, пане Президенте, негайно ініціювати процес націоналізації маєтків Медведчука та братів Суркісів з подальшою передачею їх Першому добровольчому мобільному шпиталю ім. Миколи Пирогова для організації постійнодіючої бази ПДМШ та створення в перспективі реабілітаційного центру для постраждалих від російської агресії у цій рекреаційній зоні на північ від Києва.

Ми – велика команда медиків-добровольців, яка рятує та лікує жертв російської агресії від 2014 року – ніколи нічого не просили від Української держави. Ми лише допомагали, нерідко долаючи бюрократичні бар’єри та ламаючи корупційні схеми. Без жодної копійки державної допомоги ми знайшли сили та ресурси надати за ці роки медичну допомогу більш як 60 тисячам пацієнтів. ПДМШ ім. Миколи Пирогова без перебільшення став однією з легенд російсько-української війни.

Тепер ми просимо: передайте майно зрадників та колаборантів медикам-добровольцям. Допоможіть нам рятувати життя тих, хто щодня його віддає, захищаючи нашу батьківщину. Допоможіть нам гоїти рани цієї війни, яка трапилась ще й тому, що цю країну десятиліттями роззброювали та обкрадали власники палаців.

І на останок наважусь дати Вам пораду як правник та науковець, якому поталанило повчитись у добрих західних університетах: не бійтесь слова "націоналізація". У повоєнній Франції за колаборацію Луї Рено, власника корпорації Renault, з нацистським режимом всесвітньо відомого автовиробника було націоналізовано. Як пише видатний історик Тоні Джат, у повоєнній Британії "націоналізація, зокрема шахт, залізничних шляхів, товароперевезень і комунальних підприємств та надання медичних послуг перебували в центрі програми Лейбористської партії з 1945 року". І продовжує: "У випадку Чехословаччини націоналізація і державне планування економіки розпочалося задовго до комуністичного перевороту та справді відповідало політичним очікуванням більшості виборців". Можна згадати про тривалу традицію націоналізації в США, яка сягає щонайменше часів Громадянської війни. Але я певен, що й наведених прикладів досить.

Тому ще раз прошу Вас проявити рішучість та ініціювати націоналізацію маєтків зрадників та колаборантів Віктора Медведчука та братів Григорія та Ігоря Суркісів по вул. Вишгородській 150-152 у місті Києві з подальшою передачею їх Першому добровольчому мобільному шпиталю ім. Миколи Пирогова для створення на базі цих маєтків реабілітаційного центру для жертв російської агресії. Вірю, що Олена Пінчук, донька підписанта Будапештського меморандуму і архітектора олігархічної України Леоніда Кучми та власниця четвертого маєтку за тією самою адресою, добровільно передасть свій палац, яким більше 20 років не користувалась ані вона, ані члени її родини, медикам добровольцям на ті самі потреби.

Певен, Володимире Олександровичу, що ми з Вами воюємо не тільки проти спільного ворога, яким є путінська Росія та посіпаки Кремля, а й за спільне майбутнє, в якому не буде місця українським олігархам і в якому бути в Україні непристойно багатим буде настільки ж ганебно, як бути непристойно бідним.

З щирою повагою,

Геннадій Друзенко,

співзасновник та керівник

1. ПДМШ ім. Миколи Пирогова