Нова енергетична політика для України

Повномасштабна війна РФ проти України змушує увесь цивілізований світ задуматися про повну відмову від російської нафти та газу.

Литва вже змогла стати першою європейською державою повністю енергетично незалежною від Росії. США, Британія та ряд держав  ЄС скорочують квоти постачання енергоресурсів з РФ та визначають дати повного припинення закупівлі. Зокрема, ЄС нині має план до 2027 року повністю стати енергетично незалежним від Москви.  Однак, деякі держави ЄС не поділяють такої категоричності. У випадку України питання стоїть жорсткіше і потрібно швидше системне рішення. В 2016 році український уряд зумів запустити вдалу тимчасову схему з ревесними поставками газу з європейських держав. Але реверс є тимчасовим рішенням і чим далі  то більш  ризикованим сьогодні. 

Нині Україна має використовувати орієнтиром в енергетичній політиці норму права ЄС про прагнення забезпечити  частку одного постачальника на рівні 25% . Для цього Україна вже зараз має починати процес налагодження прямих поставок газу та нафти з країн виробників.

Першим напрямком у цьому контексті має бути використання досвіду Литви і забезпечення поставок скрапленого газу із США, Британії та інших країн. У цьому контексті Україна може розвинути співпрацю з Польщею та деякими іншими сусідніми країнами для спільної побудови терміналів та забезпечення резервного постачання скрапленого газу і нафти. США вже висловлювали готовність постачати скраплений газ для нашої економіки. Крім того, ми маємо почати повноцінний видобуток сланцевого газу на своїй території. Окремим напрямом має стати закупівля нафти і газу у Норвегії, Азербайджану та інших постачальників. Такі закупівлі можна проводити в партнерстві з Польщею, Литвою та іншими дружніми державами. 

Окремо пора почати процес повної інтеграції української системи постачання електроенергії з  системою ЄС і здійснити повне її розмежування з системою РФ та  Білорусі. Україна має  мати надійну опцію з експортом та імпортом електроенергії з дружніми, а не ворожими державами.

Усі ці кроки потребують часу, модернізації українського законодавства  і є досить складними. Однак, відкладати нам далі нікуди.