Право на правду & право на життя: професія журналіста у тоталітарних суспільствах

Україна, 2022 рік.

На окупованих територіях рашисти грабують, гвалтують, вбивають мирне населення. російські ракети знищують українські садочки, школи, лікарні, інші цивільні об’єкти.

13 березня американський журналіст та письменник Брент Рено був смертельно поранений в шию під час фільмування евакуації мирних жителів через міст в Ірпені Київської області. Це перший іноземний журналіст, який загинув під час повномасштабної російсько-української війни

1 квітня, через пів місяця після зникнення, в районі села Гута-Межигірська Вишгородського району Київської області поліція знаходить прострелене тіло українського кореспондента Макса Левіна. Як свідок боїв під Іловайськом у серпні 2014 року, фотожурналіст створив документальний проєкт про військових "Afterilovaisk".

2 квітня під час спроби вибратися з охопленого блокадою Маріуполя з камерою в руках був вбитий режисер-документаліст із Литви, 45-річний Мантас Кведаравічюс. Раніше він зняв кіно, присвячене війні на сході України, зокрема фільм "Mariupolis", який згодом отримав міжнародне визнання на Берлінському кінофестивалі.

Що об’єднує американського журналіста та письменника Брента Рено, українського фотокореспондента Макса Левіна та латвійського документаліста Мантаса Кведаравічюса?

Вони загинули від куль рашистів в Україні. Вони сумлінно виконували обов’язки та дотримувалися журналістських стандартів.

Понад тридцять журналістів загинуло в повномасштабній російсько-українській війні. Кожен місяць війни - десяток нових жертв.

Чи легко бути журналістом, відданим професії? В демократичному суспільстві - це почесна місія. В тоталітарному - це смертельно небезпечна "гра на випередження".

Ось факти з нашої історії. Історії України.

Радянська Україна, 1933 рік.

Від голоду щохвилини вмирає 17 людей, щогодини - 1000, щодня - майже 25 тисяч…

По господарствах селян нишпорить "червона мітла" - місцеві пияки та ледарі вилучають всі продукти харчування, прирікаючи людей на голодну смерть. Села записують на т.зв. "чорні дошки", коли крізь щільний заслін червоноармійців навколо села ніхто не може зайти чи вийти. Люди намагаються виїхати в міста, продати одяг, обміняти сімейні скарби на півбуханки хліба.

Водночас СРСР продає українську пшеницю за кордон, купує на виручені кошти імпортне обладнання для фабрик. Форсована індустріалізація за рахунок життя селян. Кривавий прогрес на практиці - смерть одних заради життя інших.

Епідемію голодних смертей вперто не помічає цивілізований світ. Мовчанку порушує Гарет Джонс. 29 березня 1933 року він першим серед іноземців на прес-конференції доносить світу правду про страшний злочин Голодомору-Геноциду. Близько двадцяти репортажів уельського журналіста друкують британська газета "The Guardian" та американська "New York Post".

Всупереч офіційній забороні на пересування іноземців без погодження з радянськими спецслужбами та постійному нагляду з боку "чекістів", 27-річний газетяр тричі самостійно відвідує українські села: "Я пройшов через безліч сіл і дванадцять колгоспів. Скрізь я чув плач: "У нас немає хліба. Ми помираємо!"".

Його одкровення змусили Радянський Союз почати інформаційну кампанію зі спростування фактів Голодомору перед західним світом.

СРСР не пробачив Гарету Джонсу поширення незручної правди. Спершу комуністи заборонили журналісту в’їжджати до Радянського Союзу. А за декілька років Гарет Джонс помер за загадкових обставин. Смерть журналіста нагадує апробований метод знищення радянськими спецслужбами незгідних.

Наприкінці 1934 року газетяр вирушив у Внутрішню Монголію. Весь цей час його супроводжують "журналісти" - агенти радянських спецслужб. Дорогою назад газетяра захоплюють бандити. Його "партнера" звільнили за два дні. Натомість, Гарета Джонса постійно переховують у різних місцях. Уряди Китаю та Японії докладають зусиль для звільнення.

У серпні 1935 року китайська влада знаходить тіло Гарета Джонса з трьома кульовими пораненнями.

Методи знищення тоталітарними спецслужбами незгідних надто подібні. ФСБ рф – повноправний правонаступник КГБ СРСР, є продовженням її плоті і крові. А колишній "чекіст" розв’язує війну в Україні, маскуючи її під "спецоперацію".

Нинішній путінський режим не вигадав нічого нового. Він працює за звичними лекалами. Будує тоталітарну державу, в якій немає місця правді та чесним журналістам.

"Зброя" справжнього журналіста - це правда, донесена до людей, незважаючи на всі перешкоди. В будь-яких суспільствах завжди знайдуться люди, які шукатимуть правду. Саме за пошук правди ми завжди будемо вдячні справжнім журналістам.

Дякуємо, шануємо, пам’ятаємо.