Війна. Культура. Гроші.

Останні роки для українського культурного сектору були досить продуктивними. Про це свідчить запровадження конкурсної системи на обрання керівників державних та комунальних закладів культури, створення Українського культурного фонду, Українського інституту та інше. Такі кроки, не зважаючи на великий резонанс навколо них,  щодо необхідності та якості таких інновацій, дозволили розгорнути державний аппарат до більш прозорого та відкритого функціонування, налагодження діалогу і співпраці з приватним та громадським сектором, перевести модель управління у більш якісну горизонтальну площину.

24 лютого 2022 року вся культурна спільнота покинулась у новій реальності. Якийсь час був потрібен для того, щоб визначитись, що робити далі як громадянину та особистості, під ракетними ударами та незкінченними повітряними тривогами. Багато людей пішло на війну захищати країну від нападу російської орди, але багато залишилося серед цивільного населення. Черговий коллапс для представників культурної сфери, яка тільки но підняла голову після пандемії та локдаунів під час якої, міжнародна комунікація була важким завданням через велику кількість ризиків, обмежень та стихіні зміни карантинних обмежень. З початком повномасштабного вторгнення росії на територію України, ситуація кардинально змінилась і виїзд за кордон став одним зі шляхів вирішення питання власної безпеки на певний час і цей шлях обирає велика кількість громадян України, в тому числі і представники культурної спільноти.

Помітні зміни відбулись на рівні спрямування коштів.

У розпал пандемії, Український культурний фонд (УКФ) отримав додаткові 590 млн гривень, до попередньо затвердженого річного бюджету у 695 млн гривень, на проведення грантового конкурсу «Культура в часи кризи: інституційна підтримка», що дозволило багатьом організаціям різної форми власності, які реалізовували культурні проекти, продовжити функціонувати, фінансово підтримати команди з якими вони співпрацювали та покрити поточні видатки. Це було надзвичайно важливо для приватного та громадського сектору, через те, що до появи Українського культурного фонду, не існувало прозорого та легітимного інструменту, який дозволив би надати таку підтримку та проягнути руку допомоги культурним операторам усіх форм власності, а не тільки тим, що знаходяться в державному або комунальному підпорядкуванні.  

Повертаючись у наші надскладні часи та нову реальність, ми побачимо, що бюджет того самого Українського культурного фонду, меньш ніж за місяць від початку повномасштабного наступу росіїї на Україну, за розпорядженням Кабінету міністрів України від 17 березня 2022 року було скорочено, залишили кошти лише на операційну діяльність інституції, а все що стосувалось виплат експертам та коштів на реалізацію проектів – більше не передбачено у поточному році. За тим самим принципом було знято кошти і з Українського інституту книги, що розподіляв державні кошти на конкурсних засадах для організацій різних форм власності. Слід звернути увагу, що ця постанова фактично зробила повністю не можливим виконання основних завдань та функцій Українського культурного фонду, які визначені в Законі про Український культурний фонд. Наразі УКФ перетворився на інформаційний довідник обраних заходів, можливостей від різноманітних організацій за кордоном та опитувань про поточний стан справ у сфері культури.

Існують протилежні приклади фінансування культурного сектору. Так, наприклад, Одеська обласна філармонія ім. Д. Ойстраха, з приводу якої, Міністр з питань культури та медіа Німеччини, Клаудіа Рот, та Міністр культури та інформаційної політики України, Олександ Ткаченко, нещодавно домовились про виділення коштів на реставрацію будівлі. Одеська обласна філармонія ім. Д. Ойстраха ще до цього була включена до переліку об’єктів державної програми «Велика реставрація», гроші на реалізацію якої почали віиділятись у 2021 році, проект має затверджену проектну документацію та план реалізації. Це означає, що установа отримує кошти на операційну діяльність з місцевого бюджету, не залежно від того, чи реалізують вони таку діяльність в умовах військового стану чи ні, має заплановані надходження з державного бюджету на реставрацію, а також домовленності щодо додаткового фінансування з боку Німеччини, які погодженно між міністерствами країн.

Якщо проаналізувати наведені приклади, а їх набагато більше, то ми побачимо розгортання державної політики від підтримки конкретних ідей, проектів, команд, людей, до інституційної підтримки закладів і установ, що знаходяться в державній та комунальній власності. Це означає зміну курсу до попередньої вертикальної моделі управлінння.

У підсумку хочеться залишити відкритим питання.

Може прямо зараз ми подарували частину свого мистецького потенціалу країнам Європи майже безкоштовно? Та частина професійної спільноти, що виїхала за кордон, або зробить це у майбутньому, повинна буде працювати на закордонні кошти, що призведе не до розвитку української культури з можливістю використати цей потеціал на користь країни прямо тут і зараз, а до ассиміляції та насичення новими кадрами європейської спільноти.