Як ми не домовилися з Пінчуком

Я з тих людей, що "постійного міста на землі не мають, а шукають міста майбутнього". Це майже пряма цитата з Послання до євреїв ап. Павла. Також мені вкрай близька улюблена приповідка Сковороди: "Мені сопілка та вівця дорожчі царського вінця". Відтоді як бібліотеку можно умістити до маленього kindlʼа, а писати тексти на ноутбуці, мій дім – в якомусь сенсі уся планета Земля.

Тому мені особисто в палаці Пінчуків некомфортно. Занадто гамурно. Занадто бундючно. Занадто несродне моїй душі. І я там надовго не затримуюсь – лише за потреби вирішити якісь питання в столиці. На фронті життя набагато справжніше.

З іншого боку, я певен, що в Україні, за яку ми воюємо, за яку щодня сотні її синів та дочок офірують життя, мають шанувати приватну власність. Слова "віджим", "рейдерство", "кидок" мають відійти на маргінес нашого лексикону.

Тому я б радо вивів ПДМШ з маєтку Пінчуків, який ховається від людей за зеленим шестиметровим парканом, as soon as posible.

Друшга ротація ПДМШ біля входу до маєтку Пінчуків, в якому 20 років ніхто не жив

Але... Але наразі в Україні триває війна. І на потреби оборони країни працюють не тільки "запасні маєтки" олігархів, а й особисте житло мільйонів громадян. Хтось прийняв біженців. Хтось віддав приватну базу відпочинку під пункт постійної дислокації ССО. В деяких прифронтових містах навіть лікарні перетворидись на ПТД для військових. Бо це війна. І будь-яка держава своє виживання ставить вище за повагу до приватної власності. Бо не буде України – не буде всіх цих "палациків" про запас. Точніше будуть, але власники в них зміняться...

Вчора Віктор Михайлович через свою службу безпеки зробив нам непристойну пропозицію: в триденний строк зїхати з його маєтку. Тоді він нам знімить готельно-відпочинковий комплекс на 3 місяці. Якщо будемо "паєньками" – то на шість.

Медикаменти з усього світу в басейні маєтку Пінчуків, який 17 років не бачив води

На запитання, звідки така віра, що до нового року завершиться війна, відповіді – природно – не було. Схоже, у власників маєтку, що проводять набагато більше часу в столиці Великобританії, аніж в столиці України, війна вже завершилася. Принаймні пояснити по іншому нестримне бажання виселити зі свого запасного маєтку #ПДМШ, я не можу.

Наша контрпропозиція залишитись у маєтку Пінчуків чи на іншій базі, яку нам знімуть власники маєтку, до кінця війни, була відкинута.

В принципі, поки майже всі наші лікарі та бійці на фронті, – захищають Україну від російської орди – повернути маєток родині Пічуків силою не складно. Ніхто не оголятиме східний фронт, аби захищати тилову базу #ПДМШ від "законних власників". Яким "запасний палацик" настільки дорогий, що вони готові ударити в спину тим, хто щодня рятує життя на фронті з ризиком для власного життя.

На жаль, ліки, медобладнання, автівки, генератори, форму, які зберігаємо на тиловій базі ПДМШ в маєтку Пінчуків, не покладеш в Kindle. І бойове злагодження не проведеш онлайн. Тому передчуваю проблеми з липневою ротацією #ПДМШ, які нам створять законні вимоги законних власників маєтку.

Новобранці ПДМШ складають присягу українського добровольця у великій залі палацу Пінчуків

Втім, кожен сам обирає свою долю. Кожен обирає між грошима та життям, активами та батьківщиною. Ми свій вибір зробили. Віктор Михайлович та Олена Леонідівна, схоже, також.

Чекаємо на примусове виселення. Запрошуємо журналістів на шоу. Побачити справжній облик, любов до батьківщини та істину систему цінностей "великого мецената".