Законопроект 7461. Лобізм крюінгів під час війни
Я завжди дивуюсь тій несамовитій енергії, яку витрачають люди на те, щоб не помічати, що в країні війна. На скільки зламаний має бути барзометр, щоб під час війни продовжувати заколачувати бабло прикриваючись черговими ширмою ліберальних ідей.
Черговий цікавий витвір лоббіського мистецтва став законопроект 7461 н.д., який пропонує дві речі:
- виключити з мобілізації всіх моряків;
- дозволити морякам виїжджати за межі України.
Це все обґрунтовується великою користю від того бабла, які моряки можуть привезти в країну і тим, що в Україні в них немає роботи.
- Хто стоїть за законопроектом.
Скоріш за все даний законопроект був розроблений за ініціативою «Всеукраїнське об’єднання крюінгових компаній». До речі в їх членах досі рахується російська компанія «Сифактор». Не слід думати, що ВОКК якась проросійська організація, зовсім ні. Їм принципово пофіг все, що не стосується моряків і грошей.
- Право на роботу, ухилення від мобілізації, хабарі
Роботи зараз немає не тільки в моряків, але й в багатьох інших хлопців. До речі зарплата в ЗСУ під штуку баксів, а з бойовими всі три. Навчання організують броню дадуть волонтери. Але ж я щось не бачив черг з моряків в воєнкомати. Тож тут питання не в грошах, і не в моряках. А в крюінгах, які заробляють на моряках.
Адже з початку війни саме вони втрачають сотні тисяч доларів, на хабарях. Так-так, саме на хабарях. Адже моряків за кордон вони і так працевлаштовують, але за хабарі, які йдуть воєнкомам і погранцям. Такса 3000$ - 5000$.
Моряки як ходили в рейс так і ходять, просто такса відкату зросла.
Тож крюінги скинулись і піднайняли професійних активістів з USU, яких фінансує російська компанія "Трансшип", вкинули бабло на лоббізм в Урядовому кварталі і з'явився законопроект, який не пропонує нічого окрім створення привілейованої касти VIP-заробітчан, яких не можна мобілізовувати.
Але, як я казав, проблема в іншому. В збереженні бабла крюінгів, і щоб моряки-заробітчани реально приносили користь державі хоча б на рівні податків. Врешті-решт, не всім бути воїнами, та і треба відвикати від звички давати хабарі.
3. Варіант вирішення проблеми
- броня від мобілізацію лише тим морякам, які задіяні на українському флоті; (вибачайте пацани, але захист Батьківщини це святий обов’язок кожного громадянина)
- переведення моряків-підфлажників на ФОП-3. Від 6.5% податків вони не збідніють, але хоч якось долучаться до оборони України;
- зарплата моряків-підфлажників має йти лише на рахунки в українських банках і зніматись може тільки в Україні (або ліміт на виведення коштів через інші країни). До речі це б правило я ввів по всіх військовозабов'язаних чоловіків з України.
Заборону на виїзд за кордон, я б пом’якшив адже зараз вона не дає нічого окрім можливості збагачуватись окремим посадовцям.
Що це дасть. Заробітчани працюють, держава отримує податки, банківська система ліквідність, хабарі припиняються і одеські прикордонники більше не мучаються думкою куди б ще діти свіженаграбоване, крюінгі – отримають робочу силу і бабло.
P.S. В світлі цього, в мене питання до ВОКК, навіщо ви переплачуєте проросійським лобістам, коли можна переплачувати проукраїнським?)
Якщо серйозно - перш ніж звинувачувати когось - знайдіть докази. Морська спільнота України вносить значний вклад, заради спільної перемоги. І в мене є докази. Якщо серйозно - українськи моряки вимагають право на працю. Ми не збираємось тікати, як вважають деякі. Ми нічим не відрізняємось від інших чоловіків, які показали що є патріотами батьківщини. Окрім того факту що наша діяльність пов'язана з перетином кордону. Це робота. Але людина, далека від цього, розмірковує, приміряючи ситуацію на себе. Ви би втекли. Чомусь я впевнений. Якщо ви вважаєте , що потрапити у ЗСУ , та заробляти там - опція, доступна всім - в мене для вас погані новини)
І конкретне питання, як цю вашу ідею втілити в життя?) Як заборонити військовозобовязаному Петру, який проживає в Астралії знімати кошти там?
І на останок, все ж ІМХО справедлива думка щодо моряків, а чим інші гірші? Або усім або нікому.
Яким чином підзаконний акт НБУ буде регулювати законодавства інших країн?
Я просто розумію, що так безкомпромісно писати, можна лише на "0", під свист куль.
Питання неоднозначне, щодо нього нема єдиної точки зору у суспільстві. Я для себе також зрозумів: ті, хто за обмеження виїзду, бачать у такому підході справедливість. Діє викривлена логіка: якщо хтось воює, то інші теж мають воювати або сидіти і чекати. Часто це просто перегини з патріотизмом або залишки радянського мислення, коли обмежували персональні свободи людей заради єдиної мети. Я - за прагматичний підхід, спрямований на підсилення військової й економічної потужності нашої країни та максимальне врахування свобод громадян, бо інакше за що ми тоджі воюємо? Я переконаний, що захищати батьківщину - це привілей: нам потрібні найкращі у військовій справі та наймотивованіші. Решта мають заробляти та утримувати сім'ї, підтримувати нашу економіку, розвивати себе та дітей.
Але пропоную звернутись до мови цифр і подумати разом, наскільки адекватним є рішення щодо обмеження виїзду чоловіків.
Наразі у країні знаходяться близько 10,5 млн чоловіків призовного віку, тобто віком від 18 до 60 років. Всім їм заборонено виїзд за кордон через потенційну необхідність призову у випадку наступних хвиль мобілізації.
Наразі безпосередньо у військових діях та забезпеченні правопорядку задіяні біля 600 000 (ЗСУ, спецслужби, Нацгвардія, поліція, тероборона).
Максимальна кількість, яку можемо мобілізувати та підготувати, - 1 млн осіб (це абсолютний максимум), оптимально - 500 000.
Отже, потенціал залучення чоловіків до військових дій - від 600 до 1600. Таку кількість мотивованих служити знайдемо без проблем - на мою думку, їх не менше 3 млн по всій країні. Додаймо сюди ще 200 000, що працюють у бюджетній сфері. Таким чином, у приватному секторі знаходяться 8,7 млн чоловіків, які з ймовірністю 99% ніколи не будуть мобілізовані і чий дохід повністю залежить від бізнес-діяльності.
Всі вони наразі мають можливість працювати лише в Україні. Водночас у дуже складних умовах - відсутність інвестицій, пошкодження виробництв, порушення міжнародної співпраці, ускладнення розвитку нових ринків (іноземці до нас не приїжджають через небезпеку, а ми до них - через заборону), і все це в умовах різкого скорочення попиту на ринку внутрішньому.
Розглянемо три теоретичні сценарії.
Сценарій 1. Війна закінчиться протягом двох місяців, як українцям обіцяли деякі розпіарені аматори-всезнайки. Тоді сенсу зберігати заборону на виїзд нема - бо за цей час їх ні призвати, ні підготувати до ладу неможливо. Але і втрати від збереження заборони не будуть великими за такий короткий проміжок часу.
Сценарій 2. Війна закінчиться протягом року. За цей час частково можуть бути мобілізовані десь 500 000 чоловіків. А ось понад 9 млн чоловіків не будуть задіяні у війні - вони витратять всі свої заощадження, втратять кваліфікацію, деякі зіп'ються через нереалізованість чи розірвані зв'язки з родинами. Я вже чув про напруження на заході України між сім'ями тих, чиї чоловіки відправилися воювати, і чоловіками, які ховаються від війни у безпеці. Зрозуміло, що це може створити підґрунтя для напруги та дестабілізації у суспільстві. Але після війни ситуація має повільно вирівнятися - просто сім'ї цих незадіяних чоловіків стануть значно біднішими.
Сценарій 3. Війна буде продовжуватись три - п'ять років або навіть протистояння з РФ стане частиною нашого життя протягом 10 років. Ми маємо усвідомити, що цей сценарій вимагає перегляду всіх процесів, які відбуватимуться в Україні, зокрема і підходу до мобільності населення. Наша держава має забезпечити розвиток економіки, зайнятість населення, якісне навчання молоді і головне - зберегти сім'ї, розірвані війною. Ми маємо стати таким собі Ізраїлем, який постійно бореться за свою безпеку і існування, водночас розвиває економіку та суспільство. Тут нема простих рішень - «заборонити» та/або «просити гроші» - уряд має працювати максимально професійно і віддано.
Зрозуміло, що це вимагатиме зняття обмежень на пересування населення, - інакше економічний та соціальний вибух просто неминучий. Тоді зміни вимушені будуть внести, але навіщо доводити до кризи?
В усіх сценаріях обмеження недоцільні та шкідливі. Чому ж їх тоді не відмінять? У дії довоєнна хвороба - не ініціювати нічого, чекаючи на вказівки згори, та острах сказати щось президенту.
Вмикайте розум зараз - вам за це гроші платять із держбюджету й надають бронь від мобілізації. Думайте та дійте!"
Олександр Данилюк.
https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=pfbid02KFkt8Tbfuyngzr9tbuZKXj4RanFSgsTSDpMhxYeS1BB4we8QUBLcbYzpc6p7RPPZl&id=100045281286095
Що повинна робити решта при відсутності робочих місць і з рештою доходу?
Що робити людині яку не мобілізували , а доходу немає тому що під час війни кількість робочих місць яких і в мирний час не вистачало стало ще менше?
Ми не кріпаки - кордон повине бути відкритий для всіх. Це тест на державність.
Автору статті до експерта аналітика ще дуже далеко.
- відкрити кордони;
- ввести податки;
- не платити хабарі)
Але ж я ке то має значення, коли рознарядку дає USU за командою крюінгів)
1) он завидует морякам;
2) моряки его чем-то задели;
3) за деньги.
А вполне возможно, что и всё сразу. Ибо бесцеремонно и бездоказательно используется пропагандистский метод "гнилой селёдки" (российская компания "Трансшип" финансирует USU - как написано в методичке, плевать на реальность). Что самое примечательное: коррупционеры - USU, а не "хозяева" автора; обвиняй противника в том, что совершаешь сам - канон российской пропаганды.
Ответ от моряков: Коля, отъ..бись от нас и передай своим "работодателям", чтобы перестали делать из всех идиотов. Дороже обойдётся 😉
Не можна прикривати війною ті всі негаразди і економічні прорахунки, які допустила влада. Якби ми готувалися до війни, а не піарилися на зелених корпоративах в Трускавці, то нашій Армії було б чим бити ворога і ми не ходили б жебраками по всьому світу і не просили зброю, яку можемо виготовляти самі і значно дешевше. Тоді можливо і мобілізації не потрібно було б проводити, бо ми маємо досить потужну і професійну армію, яка здатна перемогти ворога!!!!