Найсвітліші серед нас працюють над перемогою у білих халатах

Вже другий тиждень половина мого життя проходить у лікарні, де лежить мій брат. Сюди з різних ділянок фронту цілодобово прибувають швидкі з пораненими. У напіввідкриті двері братової палати та крізь скупі розмови родичів пацієнтів і шепіт лікарів я стаю свідком десятків трагедій, радощів та обірваних надій.

І це трошки інше обличчя війни, яке не завжди показують по телевізору. Таке, справжнє обличчя війни щодня бачать лише медики. Які щодня працюють по всій лінії фронту – під обстрілами, у польових госпіталях, знепритомніючи в операційних, скрізь вибухи снарядів та крики ампутантів. І прямо зараз, поки ви прокручуєте вашу стрічку, вони витягують з прірви життя чергового бійця, якого вдома чекають рідні.

Рівно два тижні тому над такою самою прірвою опинилось життя мого брата Masi. Він втратив око, але він живий. І цим я вдячний величезній команді героїв цієї війни, які сьогодні святкують своє свято – день медика.

Я намагався знайти усіх, хто його врятував. Вірю, що коли-небудь ми з ними зустрінемось; сьогодні ж ми з братом хочемо подякувати їм хоча б тут.

Заздалегідь вибачаюсь, якщо когось не згадаю, або не знайшов. Напишіть у особисті, і ми все виправимо.

З місця поранення мого брата вивіз його товариш по службі з позивним Байкер. Він народився у сорочці, і єдиний у їх машині, хто уникнув поранення.

У Слов’янську брата стабілізували місцеві лікарі та співробітники Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова (ПДМШ). Якщо хто не знає, це найбільша українська неурядова організація медиків-добровольців, яка надає допомогу пораненим на фронті та реалізовується у співпраці з МОУ, МОЗ, Генеральним штабом ЗСУ та РНБО.

До лікарні Краматорську брата транспортував екіпаж ПДМШ з позивними ДОК, ВАН-ДАМ, ПІТБУЛЬ на чолі з парамедиком СКІФ.

ЩИРО ДЯКУЮ ВАМ УСІМ, ПДМШ.

У лікарні в Краматорську брату зробили першу операцію. Безпосередньо операційне втручання проводила команда на базі третьої медичної роти у складі:

- начальника медичної служби, майора АНДРІЙЦІВА Степана Степановича;

- начальника операційного відділення медичної роти, капітана МАЛАНЧУКА Віталія Ярославовича;

- ординатора, капітана КРАШЕВСЬКОГО Івана Михайловича та

- лікаря-анестезіолога ПОСАВНИЧОЇ Інни Василівні.

Лікарі кажуть, що ключову роль у тому, що брату вдалось вижити зіграло рішення начмеда Степана Андрійцева негайно доставити брата до Дніпра.

ДЯКУЮ Вам, Степане Степановичу.

З Краматорську до Дніпра брата евакуювала міжнародна команда MOAS – міжнародної гуманітарної організації Migrant Offshore Aid Station, яка була заснована 2013 році для порятунку мігрантів на узбережжі Середземного моря, а тепер працює і в Україні, де налічує майже 20 екіпажів реанімобілів.

Екіпажі MOAS вважаються одним з найшвидших на фронті. До Дніпра мого брата доставляла команда у складі водія-українця Тараса, парамедика Віктора з Туреччини та анестезіолога з Польщі.

Рахунок йшов на хвилини. Якби брата доставили на півгодини пізніше, могло статися непоправне – гематома у оці почала тиснути на мозок, і була велика загроза прориву внутрішньої мембрани та інфекції. (вибачте якщо неточно, я не медик, але я так запам’ятав)

Ми говорили з Тарасом, він памʼятає той день, той рейс та мого брата. Каже, що у ту неділю він святкував свій день народження. Тарасе, ДЯКУЮ тобі і всій вашій команді! Цей день тепер стане і другим днем народження мого брата.

Багато хто був у шоці, що брата вдалось доставити з Краматорську до лікарні у Дніпрі всього за дві з половиною години. Зазвичай на це потрібно до трьох з половиною годин, а до ремонту дороги – майже шість.

Якби брата транспортував інший екіпаж, в інший час або іншою дорогою, я б його навряд чи застав живим. Неймовірний збіг обставин ще й у тому, що українська команда MOAS координується двома афганцями з Кабулу – Саїдом та Заміром, а дорогу два роки тому відремонтувала команда, у якій я зараз працюю...

У Дніпрі брата прийняла команда янголів на чолі з Сергієм Анатолійовичем РИЖЕНКОВИМ, головлікарем лікарні ім. Мечнікова. Безпосередньо операцію робив завідувач відділення нейрохірургії СІРКО Андрій Григорович. Операція тривала майже сім годин і завершилась близько третьої ночі. Саме "Мечка" отстаточно допомогла братові отримати друге життя.

ДЯКУЮ І ВАМ.

Я знаю і вірю, що коли-небудь ми переможемо і цей страшний потік скалічених бійців зупиниться. І поки бій триває, найсвітліші серед нас працюють над перемогою у білих халатах.

Вітаю вас усіх з вашим днем.