“Примарна армія” в окупованих містах

Окуповані міста не мають зникати з нашої Інформаційної повістки, адже від цього залежить їх подальша доля.

Наразі росіяни тимчасово окупували територію п'яти областей України та Криму. Деякі регіони окуповані вже понад 8 років, а деякі кілька місяців. Проте, на всіх територіях продовжують жити наші громадяни, безліч з яких чине спротив в умовах окупації.

Ми не можемо називати їх імена та давати їм медалі, але вони виконують величезний обсяг роботи для деокупації своїх міст. Тому ми маємо допомагати їм тим, чим можемо, зокрема інформаційно, адже лише в такій синергії їх робота дає результат.

Невідомі герої кожного дня ризикують життям та продовжують обмальовувати вулиці Херсона, розклеювати листівки в Мелітополі, розвішувати українську символіку в Бердянську та Приморську, чи знімати російські прапори в Голій Пристані.

Все це тисне на окупантів, адже не дає розслабитись та забирає ресурси, які могли б застосовуватись для подальшого наступу. А головне - такі дії дають малювати картинку підтримки для пропаганди та ускладнюють здійснення контролю над окупованими територіями.

Саме через це росіяни постійно переносять дати свого “референдуму” та введення рублів. Спротив набрав таких обертів, що про нього пишуть не лише українські ЗМІ, а й світові. Таким чином руйнується міф Кремля щодо добровільного приєднання окупованих територій, який він хоче згодувати Європі задля зменшення підтримки України.

Показовим є й те, що під час війни “прокинулось” українське підпілля на Донбасі та в Криму. Українські листівки поширювали в Стаханові, в Донецьку малювали українські прапори, а в Євпаторії Богдан Зіза облив жовто-блакитною фарбою місцеву окупаційну адміністрацію.

Крім ненасильницького спротиву, сили опору підривають залізничну інфраструктуру в районі Мелітополя, будинки окупантів в Енергодарі, Кремінній та в тому ж таки Мелітополі. В Бердянську колаборантам трощать автомобілі, а в Херсоні їх просто підривають. Якщо ж говорити про втрати окупантів, то завдяки партизанам маємо понад сотню вбитих російських військових.

Та на війні такі показники вимірюються не в кількості, а по шкалі достатньо\недостатньо. Й поки підпілля повністю справляється зі своєю роллю. Росіяни наразі контролюють лише територію, але так й не змогли налагодити роботу окупаційних адміністрацій (йдеться про території, що окуповані після 24 лютого).

В економічному плані окупанти не можуть переналаштувати роботу фінансових структур на рублеву систему. Зокрема на Херсонщині процес значно ускладнюється через неофіційні бойкоти російської валюти місцевими підприємцями. Підприємці часто відмовляються від розрахунків за товари в рублях.

Водночас проблеми в окупантів із запуском освітньої програми, директори шкіл масово відмовляються працювати з ворогом. Наприклад в Херсоні лише двоє з 60 директорів погодились на навчання за російською програмою.

Проте кадровий голод спостерігається в усіх галузях. Для прикладу, в Мелітополі, де розташовані вагонне та локомотивне депо, працюють лише 30% залізничників, що заважає росіянам обслуговувати рухомий склад.

Відтак росіяни звозять спеціалістів з РФ на ротаційній основі та розквартировують на квартирах. Паралельно окупанти діють в інформаційному полі, аби було про що звітувати командуванню, хоча по факту їх адміністрації не діють, а створені лише на папері.

Не дивно, що в таких умовах росіяни повністю провалили підготовку до референдумів, адже не те що плани з паспортизацій, але навіть по збору персональних даних населення провалені. Це все попри політику батогу та пряника: підкуп населення виплатами 10 тис. рублів та гуманітаркою й погрози в іншому випадку.

Показово, що наразі ворог вивозить ресурси з тимчасово окупованих територій: від зерна та черешні до металобрухту. Такі спроби розмародерити регіон, дають нам розуміння, що росіяни й не планують втримати контроль над територіями, тому грабують його поки є час.

Це і є результат роботи підпілля. Ми маємо не лише збройний опір, а масовий ненасильницький спротив: від саботажу та інформаційних акцій до ігнорування окупантів.  Все це на тлі ймовірного контрнаступу ЗСУ прискорює звільнення регіонів, адже ніхто не хоче ризикувати життям за те, що не є твоїм домом й де ти ворог.

Та головне, це потребує нашої підтримки. Без інформаційного висвітлення, вчинки направлені на руйнацію російського міфу щодо підтримки окупантів марні. Ми маємо щодня говорити про тимчасово окуповані території, аби підтримати наших людей. Вони мають бачити, що ми не забуваємо про них, що ми знаємо про їхню героїчну боротьбу.

Росіяни це розуміють і намагаються повністю ізолювати окуповані території.

Проте ми щодня знаходимо нові канали комунікації з окупованими територіями. Є телеграм, через який ми вчимо людей користуватися VPN. А також інші методи, про які наразі не варто говорити.

Але повторюсь, говорити ми маємо про спротив людей на окупованих територіях.  Робити це не складно: більшість новин для поширення, а також поради для спротиву та дій при окупації можна знайти на сайті Центру національного спротиву, який створили ЗСУ.

Ми маємо підсвітлювати героїзм “примарної армії” та не втрачати з ними зв'язок, бо:

• вони мають розуміти, що ми не забуваємо про них;
• ми маємо розуміти, що вони борються за нас;
• світ має розуміти, що ми один народ.

Саме в такій співпраці та з допомогою ЗСУ ми отримаємо деокупацію наших міст та населених пунктів.