Як сприймається інформаційна війна з окопу на "нулі"

Цей допис мене дещо спантеличив і загнав у глибоку задуму. Ветеран АТО, а нині воїн одного з підрозділів ТРО у складі ЗСУ, який вже не перший місяць перебуває на передовій, розповів про інформаційні реалії в окопах. Псевдонім ОСА порівняв даність початку війни, у 2014-2015, і нинішню фазу, які дуже відрізняються.

Поки Україна і суспільство стільки сил і часу витрачають на донесення своєї позиції до світу задля впливу на західні соціуми і уряди. Поки ми на п'ятому місяці повномасштабного нападу сперечаємося, чи потрібна нам контрпропаганда, а може й пропаганда, у класичній формі. Поки лаємо єдиний "марафон" і шукаємо реалістичні повідомлення. Поки зависаємо в ютубі й соцмережах, читаючи цю саму контрпропаганду й аналітику різних штибів. Поки висміюємо вихваляння, як колись відбудуємо Маріуполь чи Волноваху, ми не замислюємося, що такі плани є важливою складовою візуальної пропаганди...

Ми не ставимо питання: а яку інформацію мають наші воїни та воячки в окопах? Переймаємося їхнім озброєнням, екіпірувнаням, фізичним здоров'ям і витривалістю. Співчуваємо або чесно не уявляємо, що коїться там, під постійними обстрілами на цій найстрашнішій з часів Другої світової війни. Але як воно - тримати позиції тижнями, місяцями з мізером достовірної інформації (інтернетом на нулі дуже проблемно користуватися, аби ворог не засік). Там, куди не доїжджають смаколики чи дитячі малюнки з тилу.

ПРОПАГАНДА

Якщо порівнювати попередню фазу війни (2014-2022) з теперішньою (лютий 2022 -?), то хочу Вам сказати що її, як пропаганди і контрпропаганди, немає як такої. Від слова зовсім. На фронті, де я зараз знаходжусь, можна слухати через мобільний лиш радіо "ДНР". Іншого не має. Інтернету безпосередньо в окопах не має ніякого. Ні Старлінку (раптом просто масово почалось насичення цим "тарілками" та причандаллям нас, фронтовиків. Практично вже ледь не в кожного взводу є), ні мобільного. Що до першого є ще проблема відсутності бензину для генераторів. Трасця, не міг і подумати про такий взаємозв'язок: бензин - інформація. Вряди-годи проскакувала якась інфа про ситуацію загалом і наші перспективи, а пізніше виявлялось ще це мукання арестовича. Непідтверджене в кінці. Оце хіба спільне, бо раніше був такий рот як бірюков.

Все. Якийсь вакуум інформації.

Солдати живуть чутками і переповідками з новин та інтернету, почутих від рідних під час "проскакування" чи появи "дрючків" мобільного зв'язку і переривчастої розмови з ними. Ні про яку інформаційну гігієну немає і мови. Панічні чутки ширяться моментом, і це є причиною покидання позицій, самовільного відходу як цілими підрозділами (таке явище є спільним для цих фаз), так і окремими воїнами.

Під час першої фази (з 2014, особливо на початку все ж була можливість навіть в бліндажах дивитись телевізор. Коли -не-коли якісь волонтери привозили газетну та навіть журнальну продукцію пропагандиського змісту. Тоді ж волонтери взяли на себе місію підтримки морального духу у вигляді листівок ("Солдате ми молимось за тебе", "Донбас це Україна" - зберігаються в мене до цього часу), розмальовування перил мостів в синьо-жовті кольори. Саме тоді на фронт привозились національний прапори (+ червоно-чорні) і зародилась традиція серед солддат робити надписи від побратимів на "дємбель". Тобто максимально залучились, де держава самоусунулась...

Ми в себе навіть робили ніби як "вісник БеТеО". Зараз же, ще раз кажу, - нуль. (Хіба де над асфальтними дорогами бувші рекламні щити з "Русский карабль иди на х...й"). За цей час я лиш вперше побачив ніби як пропаганда газетку "Східний форпост". І то лиш тому що її привезли "політруки" (попросили ще сфоткатись з ними і нею), котрі приїхали розбиратись до нас, чому ми "філонимо"(їх слова) і ніби не виконуємо наказ. Сама газета зроблена на дорогому мелованому парпері і повнокольорова. За інфу промовчу, просто дилетанство. На##я саме так?

Кращеб на ці гроші карт місцевості надрукували. На теперішній стан.

Окремо потрібно сказати про дитячі листівки, малюнки, мотивуюче-підтримуючі листи. Щира дяка батькам/вчителям/викладачам/вихователям що є "моторами" цього дійства. Реально допомагає зібратись з силами, коли бачиш їх на стінках бліндажів. Але...Якщо в першій фазі їх було, наприклад в мене, десятками, то зараз одиниці.... На жаль.

Під час першої-першої фази (2014-15) хай хоч слабо, але відчувалась якась перспектива війни - встояти, втриматись, не дати захопити більше... А там потім розберемось... Формувалась думка, що закінчиться це АТО і повернуться атошники з війни і вже наведуть порядок та лад в державі. Оцю позицію скелі формували всі держмедіа і приватні канали, "5 канал", практично всі друковані змі. Мометально створювались антипропагандиські месенджі про "розп'ятого мальчіка в трусіках", котрого перед цим довго годували борщем, коли "укропи" стали дійсно укропами (злямзений потім Корбаном), насильно погвалтованих бандєрівцями дівчат, котрі виявились незайманими, двох рабів, "снєгєрей" і т.д. Наче трохи пізніше на каналі "IСTV" створені спеціальні передачі "Антізомбі" і "Гражданская оборона". Зараз вони якось застаріли і їм явно треба змінити формат і структуру подачі інфи, бо мобільні мегабайти не безкінечні щоб їх дивитись....Загалом була видимість протистояння.

Зараз ж якась пустота. Особливо щодо наших цілей (ніби як зрозуміло, що вистояти і в перспективі обригати та загидити "Червону Площу"), сформовані якісь примарні очікування на закордонну зброю і що їїх поява кардинально змінить ситуацію та дасть перемогу....

Ну ось біля нас з'явились "сокири"( гармати 777)... Так, гарно та незвично бухкають. І...??? І ми маємо здати Сєвєродонецьк... А потім, через "сарафанне радіо" чи "солдацьку морзянку" дізнались, що рукожопі москалі ще якось їх погнути зуміли...

Не має кінцевої мети - що далі, після перемоги. Відбудовувати?

То показуйте вже проекти нового Маріуполя! Варіанти від архітектурних бюро до цілих проектних інститутів.... Де дискусії і гризня за фонтани з водними атракціонами чи парку з лавочками-білочками на цьому місці?

Що далі? Питаю я Вас?

Така якась невпевненість сприяє створенню панічних настроїв серед "хліборобів". Їх ще якось стримують "козаки". Так уже умовно можна ділити українське піхотне військо. Саме піхотне, бо я тут присутній і сам бачу. Думаю та щиро надіюсь, що ситуація в технічних військах (танки, арта, авіація і зенітчики, звязок) краще. Цю тенденцію я побачив ще на самому початку 2014 року, але тоді "хліборобів" вдалось втихомирити обіцянками ротацій та перспективою демобілізації через рік служби. Зараз взагалі незрозуміло що і як. Отже, "хлібороби" - це теперішні солдати, насильно загнані в бойові частини військоматами, або добровольці, що пішли в ТРО охороняти Чернівеччину Тернопільщину, Хмельниччину Вінничину, Франківщину і т.д., а їх загнали в харківські ліси, донецькі терекони та херсонські степи. Сказавши перед цим що вони їдуть на Запоріжжя, Миколаївщину чи Київщину. Вони більше всіх кричать та галаганять як чогось їм чогось не має - підтримки, броні чи арти, харчів, сигарет, інфи. Особливо на них діють "200" та "300". Їм дуже часто стає "пох@уй", коли щось треба терміново щось робити, переміщатись.

"Козаки", думаю що це зрозуміло, ті хто по духу воїни. Вони теж бурчать, але роблять що потрібно. Їм дуже важко потрапити в військо і вони докладають чимало зусиль щоб здолати бюрократичні перепони, аби отримати в руки автомат. Окремо потрібно розрізняти ще міське і сільське населення.

Тобто уже потрібно шукати "ключики" до цих категорій, а не загально та ще й "сокирно" робити для солдацького загалу.

Де мемасики та антипротидія "денацифікації", "демілітаризації" та "спеціальної військової операції" символу "Z " і т.д.?

Для мене було здивуванням архаїчне засипання наших позицій москальськими листівками, з пропозиціями здатись, тоді як мої пошуки наших аналогів не увінчалось успіхом. Поки. Але боюсь, що і не увінчаються. Ми не віримо в свою перемогу. Я не бачу жодних посилів в цю віру...

Як на мене, пропаганду потрібно розгорнути в кількох напрямках. Путіна, як керівника, як альфасамця для багатьох слов'ян, потрібно перетворити в "нічтожество". Так, він вписав себе в історію. Але історія повинна його запам'ятати як "карлика, що йому заважали глисти" чи просто "Гнущавий карлик В.В. Путін".

Буча та Ірпінь створили амплуа москалям як гвалтівникам та вбивцям. Вони тішаться від цього. Такий народ. Тоді акцентуйте увагу на унітази та пральні машинки. Саму "спецоперацію" назвіть "унітазною" "бідедовою" . Масово це пропагуйте.

І точкові вливання. Приміром захопили на нашій ділянці фронту 9 чоловік полоненими бурят. Всі хлопці 18-20 років. Так обіграйте це, що мовляв за "унітази в Растовє" гинуть луччиї сини бурятських степів. Нам точно нада вот ето? Та так щоб аж в Бурятії про це почули.

Тут ось вичитав інформацію про ставлення до цієї війни рашиків. Зараз фактом є те, що рашики знаходяться в стані шокового глибокого інформаційно-пропагандивного передозу.

Масові фокус-групи проведені по всій території рашки і серед усіх соціальних та вікових груп свідчать, що рашисти загалом так і не зрозуміли, які ж цілі ставить влада в ході так званної спеціальної військової операції, яка в їх очах невиправдано затягнулася. Відсутність розуміння цілей приводить до розривів та конфліктів суспільної думки від того, що СВО треба "вести до кінця" (до повної чи часткової капітуляції), до тих, хто вважає що операцію варто якнайшвидше закінчувати і бажано переговорами. Остання думка починає набирати популярності в провінції, де кількість загиблих в СВО особливо велика і її неможливо приховати. Масована пропаганда суспільної свідомості рашистів (навіть без доступу альтернативної думки) дала неочікуваний результат - сформоване фрагментарне несистемне конфліктне розуміння цілей СВО.А це встаю чергу привело до небаченого для Раші падіння довіри до всіх джерел інформації, передусім державних. Усі опитані учасники масованої хвилі фокус-груп відповіли, що не довіряють чи не повністю довіряють інформації, яку отримують зі ЗМІ про хід СВО. Це формує конфлікт між цілями, очікуваннями та реальністю.

Конфлікт сприйняття може породити реальний суспільний конфлікт.

Над чим варто нам вже працювати…

Сам вогонь не розгориться…

Але я допоки не бачив аналогічних "зрізів" по нас. І дуже боюсь що "уставші від війни" візьмуть гору і повернення до мінських угод 2014 (теж неоднозначна ситуація. Її ще треба також буде розібрати) буде для нас просто щастям....

Чи наші політики вже бачуть зародки "ракової пухлини" і бояться її зачіпати з надією що само пройде.....???

Свого часу (наче осінь 2014 р) газета "Дзеркало тиждня" провела подібне дослідження і тоді виявилась потужна тенденція стояти до кінця. Можливо вона виявилась реальним шоком для керманичів рашки і вони не наважились на проведення СВО ще в 2014 році. А за ці 8 років знову зробили ставки на медведчуків, рабіновичів і подонків у вигляді ківи. Акцентували на "взять і перєстать стрєлять".... І полізли бо годі вже їм терпіти.

А тут... Викусили.

Щоб Ви зрозуміли рівень пропаганди тоді і зараз можу навести приклад по собі. В 2014 році я дав 2 інтервю газетам, потрапив в кадри фільму "Без права на відчай" (вінницькі журналісти приїхали безпосередньо на фронт) та одну телепередачу як спеціальний гість. Тут за 5 місяців "0".

Журналісти, друзі, думаймо що ми маємо робити по закінченню війни вже зараз. Ви повинні задавати тон дискусії. В нас вже мають бути варіанти з репараціями. Максимальними і не дуже. А той без них, але з правом приймати рішення планетарного маштабу. Бо переможців не судять...

Перефразовуючи одного персонажа нашої історії скажу так: " Покажіть нам Україну, яку ми матимо в майбутньому і ми здобудемо для неї ПЕРЕМОГУ".

Слава Україні!