Курс на Захід

Міжнародне співробітництво – важлива частина роботи українських вишів. Зараз – найкращий час для його налагодження.

Під час мого візиту до Швейцарії я мала важливі зустрічі – з керівником кантону Цюрих, а також представниками найбільшого вишу цієї країни – Цюрихського Університету. З цим навчальним закладом співпрацювали Ервін Шредінгер, Зігмунд Фрейд, Карл Юнг. У стінах університету працювали Конрад Рентген та Альберт Ейнштейн. Тут було зроблено революційні відкриття і продовжує процвітати дух передової наукової думки.

Постійно в Університеті навчається близько 27000 студентів різних рівнів та спеціалізацій. Стати одним з них непросто, адже вимог багато. Починаючи від знання німецької або англійської мови і закінчуючи умовами проживання. Цюрих – місто дуже дороге і дуже суворе з точки зору правил поведінки – це стосується тиші, чистоти, дотримання норм правопорядку та інших нюансів швейцарської культури.

Тим не менш, до Цюрихського університету потрапляють і українці. Якщо на початку року там навчалося 55 студентів з України, то за чотири місяці війни до них додалося ще 129. Нові студенти навчаються у статусі Visitor Student. Це означає, що до них застосовуються не такі високі вимоги, як до студентів, які пройшли всі процедури відбору.

Швейцарці готові допомагати нам і надалі. Станом на початок липня Цюрихський університет отримав понад 1500 заявок на навчання від українців, 600 із них пройшли первинне схвалення. Практика показує, що десь 200 заявок із цього числа буде схвалено до нового навчального року.

Втім, скористатися новими можливостями можуть не лише українські абітурієнти, а й українські виші. Війна поклала край їх звичному життю, зруйнувавши в кращому випадку навчальний процес, в гіршому – самі університетські корпуси. Але разом з тим, Україна стала темою номер один у світовому порядку денному.

Українці, які знайшли тимчасовий прихисток в країнах Європи, побачили, як європейці спростили бюрократичні процедури, аби допомогти нам. Процедури, які зазвичай могли тривати роками, в перші місяці війни вирішувалися за лічені дні.

Те ж саме відбувається і в галузі освіти. Зараз для українських вишів – найкращий час для поглиблення міжнародної співпраці. Зокрема у Цюриху ми говорили про можливу свіпрацю з Державним біотехнологічним університетом Харкова. Нагадаю: його корпуси «демілітарізувала» російська артилерія, і зараз виш переміщується на Закарпаття.

Приклад харківського вишу доносить нам одну просту істину: так, як було раніше, вже не буде. Українським вишам треба змінюватися. І боротися – за студентів, за викладачів. Зрештою, за саме існування. І міжнародне співробітництво – один з ефективних шляхів досягнення цієї мети.

 До речі, нам приємно було чути від керівництва Цюрихського університету, що наші студенти нічим не відрізняються від інших зарубіжних студентів. Вони намагаються активно брати участь у житті кампуса, успішно інтегруються у міське життя. Впевнена, так само легко в європейську систему освіти впишуться і українські виші. Нам є чому повчитися і є що запропонувати.