Вчитися довіряти своїм

Десь у березні-квітні наші національні ЗМІ включно з Національним марафоном часто включали в ефір або посилалися на центральний офіс Amnesty International. І не те, що б їхня інформація була якась особливо цінна чи ексклюзивна. Просто іноді чомусь нашим медіа видається важливішим дати цитату когось з-за кордону, нібито так вагоміше.

Я тоді збилася з ніг всім втовкмачувати: дивіться, в Україні є правозахисні організації, які мають постійний восьмирічний досвід роботи з війною. Ці організації працюють під обстрілами, в окупації, з ризиком для життя. Вони, як ніхто, розуміють контекст і, як ніхто, володіють інформацією.

Ми створили Коаліція "Україна. П‘ята ранку" / Ukraine 5AM Coalition, до якої вже зараз входять 30 (!) організацій, до якої входять експерти з найрізноманітніших правозахисних питань. Ви завжди можете до нас звернутися, і ніколи ваше звернення не буде проігноровано. Ми збираємо інформацію, документуємо, розслідуємо, виробляємо підходи і механізми, і роз’яснюємо, роз’яснюємо, роз’яснюємо насправді дуже непрості речі, пов’язані з відповідальністю за злочин агресії і за воєнні злочини. А головне: наша мета - правосуддя і притягнення злочинців до відповідальності. А не процес заради процесу. Ми дуже чітко бачимо ціль.

Що я цим хочу сказати.

У нас, українців, є тільки ми. І нам треба вчитися цінувати і підтримувати один одного. Вчитися довіряти своїм. І розуміти, що ні закордонні радники в прокуратурах, ні авторитетні міжнародні організації не бачать так чітко ціль, як бачимо ми. Так, в окремих випадках нам дуже потрібен погляд збоку, особливо у питання корупції і доброчесності. Але ніхто так не хоче виграти війну і покарати винних, як ми самі.