Ламання усталених схем

Перечитала "Москву, Маросєйку" Шевельова. Колись мене потряс цей текст. І зараз він дуже відгукується.

Інтимний конекшен, порозуміння між Європою і москвою, русофільство, захоплення російською культурою - воно настільки стійке, здається, ще й тому, що виникло не зі Шрьодером, а ще з петровських часів. І швидше саме Шрьодер (і колективний Шрьодер) є породженням цього зв‘язку, аніж навпаки. Потім він так чи інакше трансформувався, звісно, але, здається, що початкова точка була саме там, в петровських часах.

Волтер Дюранті у 1930-х і тепер журналістка, яка відкрито пропонує вирішити енергетичні питання за рахунок життя українців, - це все одна вервечка, яка тягнеться через прорубане вікно в Європу. Вікно між москвою/петербургом і європою, в якій Україна та решта колонізованих народів ніколи не були суб’єктними. І зараз цей конекшен досі підживлюється історіями про те, як купець Щукін фінансово рятував від голодної смерті Матісса (прямо зараз ця історія розказана у виставці про французького художника в нью-йоркському МОМА). Ну звісно, справа в Путіні, бо ж не може великий російський народ зі своїми щукіними влаштовувати геноцид. Оксана Пахльовська нещодавно гарно сказала, що "Росія знайшла того Homo Aestheticus, до якого промовляє на Заході. І промовляє, перевівши на зовсім інший рівень усі політичні питання, замаскувавши […] їх".

При цьому, що відбувалося з Україною в часи того-таки Щукіна, як почувалася українська мова, скажімо, поки що стає предметом розмови вкрай рідко. Якщо це не лекція Тімоті Снайдера, за якого щоразу дякую всесвіту. Бо це потребує ламання багатьох усталених схем. Але вони таки ламаються. І те що зараз відбувається з Амнесті Інтернешнл химерним чином - також, мені здається, частиною цього процесу.

А потім, вже в 20 і навіть 21 столітті, через це петровське вікно полізла вже зовсім інша естетика. І зокрема мені цікаве потрапляння ось цього "босяцько-хулігансько-пролетарсько-анархічного" стилю в лівий антибуржуазний антикапіталістичний тренд. Стилю, який насправді є ніяким не російським, як може здаватися Заходу, а нічим іншим як породженням дикого поля, чорноморських степів, заперечення кріпосного права, чимось козацьким, якоюсь махновщиною, але аж ніяк не рабсько-заскорузло-московським. Але на Заході цей стійко асоціюється з раша. І звідси - всілякі Ред Елвісес з відповідною естетикою, яка несподівано виявляється пов‘язаною ще й із якимись комуністичними асоціаціями, що насправді дуже шизофренічно. Але це зрозуміло нам, але рідко зрозуміло на Заході. Між іншим, у певний момент усвідомила, що мої улюблені Гоголь Борделло - частина цієї історії. Але якщо подивитися на їхнє лого, в якому зірка (в моєму світі - алюзія знову ж таки на совок) нещодавно перетворилася на український прапор, то, здається, все потроху стає на свої місця.

А з іншого боку - про що також натякає Шевельов - є ще ось це приховане, ця наша темна сторона, з якою нам ще доведеться зустрітися, проаналізувати, розкласти на полички і таким чином подолати. Ці всі будівничі російської імперії з Могилянки, Ємельян Пугачов, який у дитинстві грався в Запорожську Січ (моє нещодавнє відкриття), москва як фактор у внутрішній українській політиці з 18 століття і до 21, принамйні, донедавна. Навіть складно це все перерахувати, бо це все чітко не проговорено, але це не означає, що цього немає, бо воно вилазить потім і тягне нас у безодню всіляких єдиних економіних просторів. І якщо Голодомор, сталінські репресії свого часу зрештою призвели не до "геть від москви", а якраз до зворотнього ефекту, то чому нам здається, що от тепер, після того як рф почала закидати нас ракетами, ми нарешті відірвемося від москви, бо в суспільства відкрилися очі? Якщо не переможемо у війні - не відірвемося, а знову потонемо в кривавому болоті (впевнена насправді, що переможемо - Слава ЗСУ!)

Сподіваюся, ця велика війна помножить на нуль всі ці наші хворобливі зв‘язки, але про всяк випадок їх все з таки варто потроху аналізувати, відрефлексовувати. І надалі, можливо, триматися подалі від будь-яких цих гуманітарних вилазок на схід і не вестися на спокусу окультурити цей простір (як могилянці) чи начити їх демократії?

Дякую що вислухали.