Як забезпечити енергетичну безпеку України

Енергетична безпека України має передбачати диверсифікацію джерел постачання ядерного палива для АЕС.

З моменту здобуття незалежності тема енергетичної безпеки України та диверсифікації постачання ядерного палива перебувала на порядку денному. Однак усі спроби створити додаткове джерело постачання залишалися лише рішеннями на папері. Можна говорити про те, що перших реальних кроків у бік енергетичної незалежності фактично було зроблено лише після 24 лютого 2022 року, коли почалася війна й Україна відмовилася від постачання з боку Росії. Основним і на даний момент єдиним постачальником тепловидільних збірок (ТВЗ) для реакторів, встановлених на Південноукраїнській, Запорізькій, Рівненській та Хмельницькій АЕС, стала корпорація Westinghouse. Крім того, Україна домовилася з цією компанією про будівництво 9 атомних енергоблоків.

Загалом на цій позитивній ноті можна було б і заспокоїтися. Тим більше, що в умовах війни та наближення опалювального сезону кількість проблем в економіці, які потребують термінового вирішення, прогресує. Але для України, основу енергетичної системи якої становить саме атомна енергетика (близько 60%), цього замало. Ядерна енергія для нашої країни була, є і буде ключовим джерелом низьковуглецевого виробництва електроенергії і дозволяє забезпечувати споживачів електроенергією за доступними цінами. Варто додати, що енергетична стратегія України до 2035 року розглядає атомну енергетику як одне з найбільш економічно ефективних джерел енергії.

Український вектор орієнтування на ядерну енергетику перебуває у фарватері світових тенденцій. Наприклад, нещодавно Європейський парламент визнав, що інвестиції в атомну енергетику та газ відповідають концепції сталого розвитку. Очікується, що список технологій, які інвестори отримають право просувати на ринку як "зелені", може набути чинності з наступного року. Логіка європейських політиків у тому, що атомна енергія не призводить до викиду шкідливих для клімату "парникових газів". Німеччина спробувала піти іншим шляхом, знижуючи використання атомної енергетики. Який результат? Відомо, що, відмовившись від ядерної енергетики, ця країна знизила викиди СО2 у нуль разів.

З огляду на це Україні важливо не відкладати оновлення стратегії розвитку ядерної енергетики. У цьому документі, по-перше, важливо врахувати необхідність створення концепції захисту атомних установок – за участю МАГАТЕ та міжнародних партнерів України – від можливості військового терору. По-друге, вирішити проблему диверсифікації ризиків щодо монопольних постачань ядерного палива. У всіх країнах, що використовують атомну енергетику, надмірна залежність від одного джерела постачання послуг з виготовлення палива розцінюється як високий ризик для державної безпеки. Як мінімум, Україні необхідно створити хоча б два джерела постачання.

Обмеженням у виборі постачальника є той факт, що фактично жодна країна, окрім США та Росії, не виробляє паливо, що відповідає технічним вимогам українських реакторів, збудованих ще за радянських років. Логічно припустити, що в іншій країні, наприклад у Франції чи Польщі, інвестори не будуть зацікавлені будувати новий завод лише під потреби України.

Найбільш логічний вихід – побудувати такий завод в Україні, за технологіями компанії Westinghouse, як спільне або повністю Українське підприємство. Таке рішення дозволило б не лише диверсифікувати постачання, а й створити умови для того, щоб у перспективі наша країна стала постачальником такого палива для інших країн – Чехії, Болгарії, Угорщини, Фінляндії. Україна посідає десяте місце у світі та перше в Європі за обсягом видобутку та виробництва уранового оксидного концентрату. Ми маємо атомно-промисловий комплекс "СхідГЗК", який може виробляти до 2500 тонн уранового концентрату, та повністю задовольнити поточні потреби 15 українських енергоблоків.

Westinghouse могла б виступити партнером та інвестором такого проекту, але його реалізацією та обслуговуванням мають займатися українські компанії та співробітники. Тим більше, що раніше Westinghouse вже надала дозвіл Україні використовувати технологію виробництва ядерного палива за умови будівництва заводу. З огляду на військові ризики, у проект такого підприємства слід закласти систему пасивної безпеки на випадок пошкодження будь-яких елементів системи. Важливо, що це рішення дозволить створити замкнутий ядерний цикл і набути довгоочікуваної енергетичної незалежності.

Варто зазначити, що дискусії щодо необхідності будівництва такого підприємства тривають багато років. Песимізм критиків цього підходу полягає в тому, що оскільки Україна є учасником Конвенції про нерозповсюдження ядерних технологій, а отже, не може збагачувати уран на своїй території, подібне будівництво проблеми не вирішить. Оскільки Україна у будь-якому разі змушена буде організовувати відправлення уранового концентрату для збагачення до інших країн. На противагу такій думці хочу нагадати, що сьогодні ринок збагачення є відкритим і конкурентним. На ньому представлено багато країн, серед яких США, Франція, Японія, Латинська Америка та інші. Тому переробка не буде проблемою.

Також війна в Україні, ризики, які виникли у секторі енергетичної безпеки для багатьох європейських країн, здатність нашої країни відстоювати демократичні цінності та свободу - показали усьому світу, що минулі геополітичні угоди, можливо, застаріли та потребують перегляду. У цьому контексті варто передбачити можливість зміни домовленостей щодо неможливості Україною будівництва збагачувальних потужностей. Враховуючи потреби у виробництві ядерного палива для 15 блоків (13 ВВЕР 1000 + 2ВВЕР 440) це є економічно вигідним рішенням. Термін окупності такого підприємства становитиме близько 6-7 років для тринадцяти блоків, і ще швидше – для п'ятнадцяти. Для атомної енергетики, де середній термін окупності становить 20 -25 років, - це надприбутковий інвестиційний проект, в якому будуть зацікавлені багато як українських, так і зарубіжних інвесторів.

І наостанок. Україна має величезний потенціал щодо створення енергетичної незалежності. Але протягом десятиліть для реалізації цього потенціалу завжди не вистачало політичної волі. Тим часом бенефіціаром розвитку атомної енергетики є сама держава та її населення. Перехід від однієї залежності до іншої – при відмові від диверсифікації джерел постачання – зовсім не вирішує проблему. Просто спробуйте порахувати скільки Україна та її громадяни можуть заплатити, якщо цей сектор так і не реалізує свої можливості.