Зварот да ўсіх вайсковаслужбоўцаў Узброеных Сіл Рэспублікі Беларусь

Меня зовут Юрий Гудыменко. Я младший сержант Вооружённых Сил Украины. Я обращаюсь ко всем военнослужащим Вооруженных Сил Республики Беларусь.
Я не собираюсь читать вам лекции. Не собираюсь говорить про братство народов. Не имею желания напоминать, что мы не воевали между собой.
Я скажу проще.
Ступите на нашу землю – умрёте.
Я не знаю, какой именно будет смерть каждого из вас. Может, вы умрёте как тот русский десантник, об чей труп я споткнулся в начале весны в Ирпене во время установки мин. Этот мне хорошо запомнился тем, что я раньше не видел мертвых русских солдат так близко, не в бинокль и не в прицел. Он полностью обгорел, одежда спеклась с почерневшей кожей, а одну из ног обглодали голодающие собаки. Может, вы умрёте именно так, брошенные своими командирами и сослуживцами.
Возможно, вас уничтожит наша мина. У нас много мин, хватит на каждого из вас. Это будет быстро – если мина будет противотанковая. От противопехотной вы скорее всего медленно изойдёте кровью, не в силах спастись без современных аптечек и системы эвакуации.
Может, ваш грузовик уничтожит реактивный снаряд из HIMARS и вам повезет отделаться оторванными ногами и страшными мучениями.
Возможно, ваш танк уничтожат из "Стугны" или "Джавелина" и вы сгорите заживо, как сотни русских танкистов до вас, но ещё долго будете числиться пропавшими без вести, потому что детонация боекомплекта превратит ваше тело в мелкую мясо-костяную пыль.
Не исключено, что по вам отработает трофейный "Солнцепек". Или, быть может, "Град". А мы будем смотреть видео вашей смерти, снятое с коптера, и пересылать друг другу.
Как бы то ни было – вы умрёте. Более шестидесяти тысяч российских солдат могли бы подтвердить мои слова. Но они не могут. В аду плохая связь.
Вы не воевали десятки лет. Мы воюем с 2014 года. У вас устаревшее, отставшее от времени оружие. У нас – современная техника из стран НАТО. Вас подталкивают к ненужной войне на чужой земле, а мы защищаем своё. Мы владеем инициативой, а ваши русские союзники отступают месяц за месяцем.
У вас нет шансов. Ни одного. Вы умрёте здесь, под селом, о котором никогда не слышали.
Во мне течёт часть белорусской крови. Возможно, именно она заставляет меня предупредить вас, а не злорадно смотреть на ваши смерти.
Если вы придёте в Украину, то умрёте. И сдача в плен – ваш единственный шанс вернуться домой.
Если вы этого не сделаете, вы умрёте.
Молодший сержант Гудименко доповідь закінчив.
____________________________
Мяне зваць Юры Гудыменка. Я малодшы сяржант Узброеных Сіл Украіны. Я звяртаюся да ўсіх вайсковаслужбоўцаў Узброеных Сіл Рэспублікі Беларусь.
Я не збіраюся чытаць вам лекцыі. Не збіраюся казаць пра братэрства народаў. Ня маю жадання нагадваць, што мы не ваявалі адзін з адным.
Я скажу прасцей.
Ступіце на нашу зямлю – памрэце.
Я ня ведаю, якой будзе сьмерць кожнага з вас. Магчыма, вы памрэце як той рускі дэсантнік, аб чый труп я спатыкнуўся напачатку вясны ў Ірпяні, калі ставіў міны. Ён мне добра запомніўся тым, што раней я ня бачыў мёртвых рускіх салдатаў настолькі блізка, не ў бінокль і не ў прыцэл. Гэты цалкам абгарэў, вопратка спяшалася з пачарнелай скурай, а адну з ног аб'елі згаладнелыя сабакі. Магчыма, вы памрэце менавіта так, кінутыя сваімі камандзірамі і суслужбоўцамі.
Магчыма, вас знішчыць наша міна. У нас шмат мін, хопіць на кожнага з вас. Гэта будзе хутка – калі міна будзе супрацьтанкавай. Ад супрацьпяхотнай вы, хутчэй за ўсё, павольным сцячэце кроўю, бяссільныя ўратавацца без сучасных аптэчак і сістэмы эвакуацыі.
Магчыма, ваш грузавік будзе знішчаны рэактыўным снарадам з HIMARS і вам пашанцуе адчуць толькі страшэнныя пакуты і застацца без ног.
Магчыма, ваштанк знішчаць са "Стугны" або "Джавэліна" і вы згарыце жыўцом, як сотні рускіх танкістаў перад вамі, але яшчэ доўга будзеце лічыцца прапаўгым бяз весткі, бо дэтанацыі баекамплекта ператворыць ваша цела ў падробнены мяса-касцяны пыл.
Ня выключана, што па вас адпрацуе трафейны "Сонцапёк". Або, можа, "Град". А мы будзем глядзець відэа вашай смерці, знятае з коптэра і пераслаць адно аднаму.
Як бы ні было – вы памрэце. Больш 60 тысяч расійскіх салдатаў маглі б пацвердзіць мае словы. Але яны ня могуць. У пекле дрэнная сувязь.
Вы не ваявалі дзясяткі гадоў. Мы ваюем з 2014 году. У вас састарэлая, адсталая ад часу зброя. У нас – сучасная тэхніка з краін НАТА. Вас падштурхоўваюць да непатрэбнай вайны на чужое зямлі, а мы абараняе сваё. Мы маем ініцыятыву, а вашы рускія хаўруснікі адступаюць месяц за месяцам.
У вас няма шанцаў. Ніякіх. Вы памрэце тут, пад вёскай, пра якую ніколі ня чулі.
Ува мне цячэ частка беларускай крыві. Магчыма, акурат яна прымушае мяне папярэдзіць вас, а не зларадна глядзець на вашы смерці.
Калі вы прыйдзеце ва Ўкраіну, то памрэце. І здацца ў палон – ваш адзіны шанец вярнуцца дадому.
Калі вы гэтага ня зробіце – вы памрэце.
Молодший сержант Гудименко доповідь закінчив.
- Чудний ти... "Бацька" хто по професії? Агроном, мічурінець... Вату з чого роблять? З бавовни... От він, за стільки років президентства вивів новий, районований сорт бавовни, що на болоті росте і холоду не боїться.
- А підвой на що робив? На льон?
- Та ні... На вовчі ягоди... Щоб вата отруйніша була...
В чому різниця між українцями і білорусами? Українці гордяться тим, що їм вистачає мужності і стійкості протистоять російським військам, захищаючи свою країну, а білоруси - що їм вистачає мужності і стійкості , коли їх б»ють і калічать власні «мєнти»
- Куме! А у чому саме різниця між українцем і білорусом?
- Українець пишається тим, що його нікому загнуздать не вдалося, а білорус - тим, що у нього вуздечка зручна і ніде не натирає!
- Куме! А скажіть-но мені таку штуку: От я час від часу на «Цензорі» зустрічаю нік: «Бульбаш звычайны» А що - є і «незвичайны»?
- Є! Але це - рідкісна особа! Їх ще називають - «справжні білоруси»!
- А в чому між ними різниця? - Ну «справжній білорус» - це патріот своєї Батьківщини, який любить її по-справжньому і бореться активно з її гнобителями А «бульбаш звичайний» - це безхребетне створіння, яке мовчки «сопе в три дірки» - як-би по ньому влада не товклася і робить лише те, що вона йому наказує А «протестує» лише вдома, під ковдрою чи на вулиці - крутячи дулі в кишенях Однак страшно ображається , коли йому про це згадують!