Що таке контрнаступ на Півдні?

Це так близько до передової, що чутно стрілкові бої. Але ви не можете відійти далі, адже треба дістати ціль. Ціль, яка вбиває нашу піхоту на "нулі". Тому від вас залежить не лише успіх наступу, а і його ціна.

Це тільки що знищений ворожий БПЛА. Прямо над вами. Він мав корегувати ворожий вогонь. По вам. Ще буквально б кілька хвилин, або й секунд. Але наше ППО врятувало.

Це важкпоранені колеги з М777, прилетіло "касетками" у двохсот метрах. Вам пощастило. Їм, на жаль, ні.

Це життя в посадці (якщо це можна так назвати), де ще кілька днів тому стояли росіяни. Ваше ліжко тут — це сира земля. Але яке це має значення, коли за кілька тижнів контрнаступальної міграції ви вже звикли? Звикли навіть до сну під суцільним дощем, коли мокрий спальник гріє краще, ніж якщо спати взагалі без нього. Коли одяг має висихати прямо на тобі.

Це бажання: "Щас би помитись". І хтось жартує: "Помиєшся вже у Херсоні".

Це коли ти махаєш рукою кожній броні чи авто з бійцями. Бо це відчуття єдності. Це повага і підбадьорювання один одного. Бо тут всі ви — не різні "інші" підрозділи. Всі ви — єдиний кулак, який вибиває і вбиває окупанта. Бо ви не знаєте, чи повернеться живим той, хто поїхав туди, вперед.

А ще це ці ЛЮДИ на фото. Втомлені, але так само голодні до нових знищених цілей і не готові зупинятись на досягнутому. Вони злі на те, що бачать на окупованих територіях, і розпливаються в усмішках, коли навіть далеко на передову діти їм передають малюнки, листи, варення і шкарпетки 52 розміру, ніби на Атланта. Але ж вони і справді Атланти. Справжні, неміфічні. Ті, на яких сьогодні тримається фронт і наше майбутнє.