Пшеводов

Позавчора був важкий для України день. Черговий, 265 день війни, який приніс самий масштабний з початку війни обстріл, нові руйнування, нові жертви. Близько 100 ракет було спрямовано російськими злочинцями на мирні міста та села України. ППО працювало практично по усій території країни, але навіть вправність Захисників при такій кількості об’єктів не змогла повністю захистити українську землю від влучань.

Кремлівські ЗМІ та соцмережі оркостану пістріли галасливими заявами про «Возмездіє 2.0». Смакувався блекаут та відсутність водопостачання у містах України. Розкрили пельку навіть ті, хто замовк (на жаль – не на завжди) після «героїчної втечі з Херсону».

А потім прийшла інформація з польського Пшеводову і світові ЗМІ застигли в очікуванні реакції Польщі та НАТО на трагедію, що сталася від вибуху ракети на польській фермі.

Потрібно віддати належне ЗМІ Польщі, які зразу ж таки звинуватили росію у нападі на власну країну. Без вагань. Але й без консультацій з владою Польщі, яка у свою чергу очікувала на консультації з країнами-партнерами по НАТО. І пішли телефонні розмови на вищому і не дуже рівні, засідання, перемовини і інші дипломатичні і не дуже дії для напрацювання єдиної позиції Заходу про винуватця трагедії та можливій реакції на неї.

Декілька годин не було ніякої офіційної інформації. Тільки росія заявила практично відразу, що «я – не я і хата не моя», «ми не стріляли у бік Польщі і то все нерадиві укробандери, що влучили у власного партнера своїми засобами ППО, бо не вміють ними користуватися». Абсолютно очікувана і зрозуміла реакція кремля, який до тряски злякався колективної відповіді НАТО на власні злочини. І у кремля були підстави для паніки, бо вчора, або вже сьогодні з ранку Україна та Західний світ мав можливість поставити «жирну крапку» у «російському питанні» назавжди. Були абсолютно об’єктивні підстави завершити путінську злочинну епопею. Або розпочати Третю Світову, яка перейде у ядерний кінець світу…

І демократичний світ, усі разом НАТО, ЄС банально злякалися. Їх можна зрозуміти. Дуже важко наважитися відкрито, зі зброєю у власних руках, виступити проти навіжених терористів. Набагато спокійніше, сховавшись за муром, вболівати за сміливців, що кинули виклик злочинцям. Навіть надати їм допомогу у цій смертельній боротьбі. Але самим залишатися на відстані від гарячих подій і не наражатися на безпосередню небезпеку. Адже є шанс, що «пронесе». ЧИ герої зможуть знищити загарбника, чи він сам стомиться та задовольнить свої хворобливі зазіхання лише сміливцями та непокірною країною. Україною…

Начебто і звинувачувати Захід немає підстав. Все зрозуміло і, навіть, логічно. Але… Західна дипломатія разом з такою «пересторожливою демократією» залишає по собі дуже гіркий присмак. І Ердоган з Байденом вже не викликають таких дружніх почуттів. Особливо після заяв, що НАТО допоможе Польщі захистити власне небо. А наше небо хто захистить?!

Дуже не вчасно Джонсон залишив пост прем’єра… Можливо Заходу не вистачає його запалу та помаранчевої шевелюри для рішучих дій. Але маємо те, що маємо. Україна і далі продовжуватиме західною зброєю але власним руками нищити ворога, нести втрати та збитки, а Західні партнери будуть (дуже сподіваємося) надавати цю зброю та виказувати велике занепокоєння та співчуття українському народу.

Нічого. Ми зможемо! Ми вистоїмо! Ми переможемо!

Бо МИ – УКРАЇНЦІ!